Крестопроісхожденський монастир у Підкамені.

Селище Підкамінь розташоване на відстані близько 25 км від м. Броди на Львівщині. Назва походить від величезного каменя пісковикового останцю (висотою 17 м і шириною 8-10 м), який височить на горі. Ця неповторна пам’ятка природи - свідчення того, що 15-20 млн. років тому на цьому місці було дно моря. В землі дотепер часто віднаходять морські мушлі. Недалеко від каменя є печери, де, за свідченнями археологів, жили люди ще кам’яного віку. Пізніше одна з печер служила підземним храмом, інша була келією.

Монастир святого пророка Іллі в Дорі.

До 1935 року монаше життя на Гуцульщині не було розвинуте. Митрополит Андрей та ігумен Климентій Шептицькі прагнули оживити дух релігійності в мешканців мальовничих Карпат. Подружжя Кукурудзів радо надало для користування монахам два будинки та гарне поле в Дорі. Наприкінці серпня 1935 року у Дорівській обителі, яку віддали під покров св. пророка Іллі та св. Йоана Хрестителя, замешкало троє ченців зі Святоуспенської Унівської Лаври. А 1936 року в цьому монастирі проживало вже сім ченців.

Святопреображенський монастир у Городку.

Місто Городок розташоване над річкою Верещицею, лівою притокою Дністра, за 25 км від Львова. Постійне заселення розпочалося в період Київської Русі, інтенсивного розвитку набуло за часів Галицько-Волинського князівства (XI-XIV ст.)
Вже на початку ХIII ст. Городок відігравав значну роль в економічному і політичному житті Галицько-Волинського князівства. Річка Верещиця була повноводною і судноплавною.

Монастир святого Івана Богослова  у Рудно.

Після закриття радянською владою Унівської Лаври та дочірних монастирів ченці, яких не арештували, були змушені роз’їхатися по селах і містечках Галичини. Вони оселялися в приватних помешканнях по 2-3 осіб, щоб не викликати підозр безбожного режиму. Так утворювалися невеликі підпільні монастирі. Монахи й надалі зберігали богослужбове правило, жили дотримуючись обітів убожества, послуху та чистоти,  звершували своє покликання, незважаючи на гоніння.

Святоіванівська Лавра у Львові.

Одним із найкращих зразків бойківської архітектури є церква з села Кривки Турківського району, що знаходиться в Шевченківському гаю і належить Святоіванівській Лаврі. Ця церква була збудована 1795 року в честь Святого Миколая народним майстром, ім’я якого залишилось для нас невідомим. Через Кривки проходила лінія фронту, сім разів село горіло, але церква уціліла, незважаючи на численні спроби її підпалити. 1928 року почалося будівництво нового храму, оскільки давня церква вже не могла вмістити численних мешканців села.

Святомихайлівський монастир у Львові.

У 1633 р. кармелітам босим, які з’явились у Львові в середині XV ст.,  вдалося вибороти у влади міста пагорб навпроти Успенської церкви, за валами міських мурів. Будівельні роботи монастирського комплексу розпочалися 7 жовтня 1634 р. і вже 6 вересня 1642 р. до монастиря було здійснено інтромісію ченців.
Війни та облоги міста у 1640 – 50-их рр. на деякий час припинили будівництво святині. Однак уже 1656 р. до монастиря надійшли нові кошти, відтоді в інтер’єрі храму роботи були продовжені.

Скит cв. Андрея в Лужках.

В урочищі Лужки, яке розкинулося в центрі гірського масиву Карпат – Ґорґанах, на віддалі шести кілометрів від с. Осмолоди (Рожнятівський р-н Івано-Франківської області), розташована одна з дочірніх обителей Унівської Лаври – Святоандреївський скит.

 Святотроїцький монастир у Зарваниці.

Історія започаткування монашого життя в селі Зарваниці тісно пов’язана з історією заснування самого поселення. В історичних джерелах Зарваниця вперше згадується 1458 р. А за народними переказами, село отримало назву близько 1240 р. з появою чудотворної ікони Божої Матері. У ті роки татаро-монгольської навали було зруйновано Київ, знищено багато монастирів. Уцілілі монахи пробиралися на Галичину. Одному з них, у лісі біля Теребовлі, уві сні з’явилася Пречиста Діва Марія, поблагословила його та покрила своїм омофором. А недалеко біля джерела монах віднайшов ікону Богородиці. Згодом він збудував біля кринички каплицю і помістив у ній ікону. А місце, де його “зарвав” сон, назвав Зарваницею.