Монастир святих Бориса і Гліба у Полоцьку.
 На землі святого Йосафата діє студійський монастир свв. Бориса і Гліба. Своїми коренями ця обитель сягає XII століття. В радянські часи чернеча спільнота була ліквідована, стародавні церкви до решти зруйновані. Воскресіння обителі сталося в липні 1994 року. Менше ніж через рік поруч з монастирем постала дерев’яна церква. Обитель стала місцем реколекцій, катехитичних курсів та церковних святкувань. Пасторальна праця іноків сягала далеко поза межі Полоцька.
З 1995 року почали відбуватися піші прощі Вітебськ – Полоцьк, присвячені пам’яті полоцьких мучеників: монахів-василіян, які загинули у 1705 році від руки Петра I. Започатковано видання газети „Царква”. При парохії розгорнуло свою діяльність видавництво „Сафія”. Полоцьк став головним місцем почитання св. Йосафата в Білорусі, паломники з різних країн кожного року прибувають сюди, щоб вшанувати пам’ять мученика за єдність Церкви.
Про особливості служіння в Білорусі розповідає настоятель монастиря єрм. Леонтій (Тумовський):
 “Монастир в Полоцьку є місцем нашого свідчення, християнського та монашого. Цього найперше потребують люди, які живуть навколо нас, абсолютна більшість з яких невіруючі. Часом діти, зустрівши на вулиці монаха, кричать йому навздогін: „Бог пішов!”. Для цих людей, які не мають іншого досвіду зустрічі з Богом, єдиною можливістю пізнати Його є спілкування з християнами. З наших із ними відносин вони пізнають, як ставиться до них сам Господь. Рідко хто буде поважати тебе тільки за те, що ти носиш чернечий одяг. Тебе оцінюють згідно з тим, наскільки ти є людиною. А щоб нею бути, треба мати духовну силу та віру в різних, часто складних, обставинах життя. Крім того, потрібно змогти бачити Божих дітей у всіх людях, яких ти зустрічаєш, навіть якщо ні їх зовнішній вигляд, ані поведінка не свідчать про це.
Наша Церква нараховує нині два десятки парохій, десять священиків та декілька тисяч вірних, розкиданих по цілій Білорусі. Більшість цих людей має дуже малий, не більше 15 років, досвід християнського життя. Для них, як завжди це було з монастирями на Сході, наша обитель мала би стати осередком благодатного життя, оселею Духа, де християни можуть черпати сили для щоденного життя та подвигу в світі. Перед нами ставляться високі вимоги, на нас дивляться, люди рівняються до нас. Виправдати їх довіру, бути поруч Віз ними серед труднощів та скорбот, залишитися вірними своєму християнському та монашому покликанню – це те, що вимагається від кожного ченця. Дивимося в майбутнє з надією, хоча й не очікуємо легкого життя.
Студійська обитель в Полоцьку є, в новітніх часах, найбільшим досвідом праці УГКЦ поза українським середовищем. Без участі наших українських братів та сестер, їх допомоги та молитов монастир не зміг би відродитися і проіснувати тих десять років. Покладаємося на силу ваших молитов, щодня відчуваємо їх, дуже вдячні вам за все!”
|
Дочірні монастирі 
