Відкрив наукову конференцію єромонах Венедикт (Алексійчук), ігумен Унівської Лаври. Привітавши усіх присутніх, о. Венедикт розповів про подвижницьке життя блаженного Климентія.
  У виступі голови Львівської обласної ради п. Мирослава Сеника зазначалось, що вірні сини народу завжди ставали духовними провідниками. Було наведено паралель щодо життєвого шляху блаженного Климентія і Кобзаря України. Маючи непересічні здібності, вони могли досягнути світського блиску і слави, але обрали для себе непросту дорогу служіння.
  Отець Йосиф Мілян, який вів конференцію, звернув увагу присутніх на те, що за словами Митрополита Андрея, «є тільки одна велика сила, що переображує людину – це любов». Однак лише підтверджена дією любов вирізняється, бо «без любови усе в душі є мертве…. Свою християнську любов треба ділами доводити…» (Андрей Шептицький).
  Цікавими міркуваннями щодо постаті отця Климентія у своїй доповіді «Блаженний преподобномученик Климентій як взірець святості» поділився отець доктор Борис Ґудзяк – ректор Українського католицького університету. На його думку, можна виокремити три виміри, які в особливий спосіб характеризують постать блаженного. Життя завжди є складним, але для того періоду були притаманні виклики хаосу, спокуса поверхневості та страх розгубленості. Маючи класичне виховання, о. Климентій повністю і гідно виконує обов’язок фундаментально вести людей тим канатом монашого життя. Дай, Боже, нам приближуватись до цієї постаті! (закінчення на ст 2).
   Спогадами про отця Климентія поділився екс-міністр закордонних справ Польщі Адам-Даніель Ротфельд, який хлопчиком переховувався в Унівській Лаврі. Він зокрема сказав: «Є особистості, велич яких із бігом часу зростає, а не зменшується. До них належать брати Шептицькі. Їхнє життя – це свідоцтво вірності, мужності і мучеництва Греко-Католицької Церкви… Моральне зло – нещастя, яке не слід терпіти, якщо за це навіть треба заплатити життям. І блаженний архимандрит Климентій це довів своїм життям».  

   Доповідь «Блаженний архимандрит Климентій і родина Шептицьких», яку виголосив правнук брата Леона Шептицького, д-р Андрій Шептицький, стосувалась зв’язків архимандрита Климентія і Митрополита Андрея з членами родини Шептицьких. Зокрема, Андрей Шептицький зазначив, що він спирається виключно на спомини дідуся, бабусі, мами. В Україні зараз із родини нікого не залишилось – останні сімейні контакти були перервані в 1942-1943 рр. Про смерть отця Климентія в 1951 році родина довідалась значно пізніше. На сьогодні велика родина проживає в Польщі, США, інших країнах Європи. «Першими, хто допоміг повернутись в Україну, пізнати Україну, були монахи – студити», - сказав А. Шептицький.
  У 1996 році вперше відбулась зустріч членів родини з о. Севастіяном Дмитрухом у м. Києві. 14 осіб із родини були присутні у Львові на беатифікації отця Климентія під час візиту в Україну Папи Івана Павла ІІ. Завдяки монахам - студитам три покоління родини Шептицьких могли спілкуватись і відвідати землю своїх предків.
  На конференції демонструвалися відеоспогади членів родини - Анни Шептицької та Єльжбети Шептицької. Основна їхня думка – скромність і самопожертва архимандрита Климентія, який завжди тримався в тіні свого брата Митрополита Андрея.
  Представниця єврейського фонду «Хесед-Ар’є» Ольга Фадєєва розповіла про подвиги архимандрита Климентія та Митрополита Андрея, які під час другої світової війни рятували в Уневі та Львові єврейських дітей.
  Опісля відбувся показ фільму про блаженного преподобномученика Климентія. В основі фільму – спогади схимонаха Порфирія про свого духовного учителя. Архимандрит був дуже скромний, праведний, ходив на поле косити, копати картоплю. Коли було тяжко, казав: «Мусите витримати, бо треба триматися, не тратити надію, то все мине…» - згадував старець.
Підсумовуючи, отець Йосиф узагальнив наскрізну думку усіх виступів: «Ці особи – стовпи церкви, які зуміли нести свій хрест до кінця, свідчити Христа до кінця землі, нести свій хрест і воскреснути з Христом». На закінчення молодіжний хор «Аксіос» виконав пісенну оду, присвячену блаженному Климентію. У заключному слові отець-ігумен Венедикт сказав про життя блаженного Климентія: «Життя самовіддане, подвижницьке, присвячене не собі, а Богові. Тільки взявши свій хрест, можна йти за Господом». Відтак о 18.00 у Святомихайлівському монастирі було відслужено Велику Вечірню з литією, яку очолив преосвященніший Владика Гліб Лончина.

 

  Урочистості, присвячені 110-ій річниці відновлення монашества студійського уставу продовжились наступного дня, в неділю, у Святоуспенській Унівській Лаврі. Архиєрейську Літургію відслужив Блаженніший Любомир у співслужінні владик Юліана (Ґбура) і Діонісія (Ляховича), священиків та за присутності чисельних вірних. Після закінчення Літургії о. Тарас Пошивак, протосинкел Стрийської єпархії, зачитав декрет Блаженнішого Любомира про надання Унівській Лаврі Ставропігії.
  За повідомленням Департаменту інформації УГКЦ, ставропігійський монастир патріаршого права залежить безпосередньо від патріарха (кан. 434 Кодексу канонів Східних Церков). ККСЦ розрізняє 3 типи правового статусу монастирів: а) папського; б) патріаршого; в) єпископського. Отже, надання Святоуспенській Унівській Лаврі ставропігії означає її піднесення до патріаршого статусу.
  Блаженніший Любомир привітав отця-ігумена Венедикта і всю братію з отриманням такого статусу. «Це велика спонука до подвижницького життя в молитві. Це головна зброя, якою володіють монахи. Молитва стягає Божу благодать на весь народ. Подвижницька молитва засіває добрими справами усіх: і монахів, і мирян», – сказав у привітанні Глава Української Греко - Католицької Церкви.

  Після закінчення Божественної Літургії Блаженніший Любомир освятив пам’ятну таблицю в честь блаженного архимандрита Климентія (Шептицького). На відкритті таблиці були присутні і автори - скульптор Василь Ярич та архітектор Орест Скоп. Опісля відбувся огляд виставки старовинних фотографій. 
    У ці ж дні вшанування пам’яті блаженного Климентія тривало і на конференції, яка відбулась в Музеї сакрального мистецтва, храмі бл. свщм. Климентія у Львові..