top of page

Ключ до розуміння

твору Діонісія Ареопагіта, Про Божі імена

  Відразу постає питання: Як ми можемо пізнати Бога? А тим паче як ми можемо окреслити Його іменами? Якщо у Святому Письмі сказано:

  «Ніхто й ніколи Бога не бачив …» (Йо. 1,18).

  «(Бога) ніхто з людей не бачив, ані бачити не може» (1 Тим. 6,16).

  «(Бог) в світлі живе неприступнім» (1 Тим. 6,16).

  Що ми можемо сказати про Бога, якщо Він – пренезбагненний, неосяжний, невимовний, непізнаванний?

  Яким іменем можемо назвати неіменованого, безіменного, Хто «над усяке ім’я» (Фил. 2,9)?

  «… (Божество) перевершує усяке розуміння та всяке знання, і возсідає над ум взагалі та над буття … анічим взагалі невловиме, і не схопити його ані чуттям, ні уявою, ні думкою, ні іменем, ні словом, ні дотиком, ні наукою, – то як же нами буде досліджене питання Про Божі імена, якщо надсуща Божественність виявляється неназиваною та над [усяке] ім’я?» <1,5, стор. 26-27>.

  Отже, з одної сторони Бог – пренезбагненний (уривки 1).

  Та з іншої сторони Бог – не чужий своєму творінню (уривки 2).

  «Та не чужим зовсім є Благо ні одному із сущих …» <1,2, стор. 23>.

  «… від жодного із сущих Він не стоїть осторонь (Ді. 17,27)» <5,5, стор. 83-84>.

  Перша наша цитата із Святого Письма має продовження: «Ніхто й ніколи Бога не бачив. Єдинородний Син, що в Отцевому лоні, – той об’явив» (Йо 1,18).

  Отже, Бог об’явив себе нам у Об’явленні. А значить, ми можемо сказати про Бога лише те, що пізнали з Об’явлення (уривки 3).

  «… про надсущу і сокровенну Божественність не сміємо щось сказати, ані помислити поза тим, що об’явлено нам у божественний спосіб священними Словесами [Святого Письма]» <1,1, стор. 21>.

  «…ми намагатимемось по змозі оспівати (Бога), [виходячи] від Божих імен у Словесах [Святого Письма] …» <2,11, стор. 44>.

  Пізнавати Бога маємо «смиряючи себе … у ціломудрії та побожності …» <1,1, стор. 21>.

  «… шануючи сокровенність Божественного Начала, що над ум і над буття, недосліджуваним та священним благоговінням ума, а невимовне шануючи благорозумним мовчанням, ми звернені вгору до сяючого нам у священних Словесах [Святого Письма] сяйва» <1,3, стор. 23>. «Тож молитвами скеруймо себе самих угору у якнайвищу височінь божественних і благих сяянь …» <3,1, стор. 45> (уривки 4).

  Отож, Бог водночас – безіменний і багатойменний (уривки 5).

  «… годиться нам оспівати Нескінченноіменованого …» <12,1, стор. 119>.

  «… [богослови оспівують його як] багатойменного … Причину всього оспівують багатойменно [виходячи] від усього спричиненого [нею] …» <1,6, стор. 29>.

  «… Причині всього, над усе сущій, відповідатиме і безіменність, і всі імена сущого …» <1,7, стор. 30>.

  Послідовність Божих імен слідує логіці світоустрою: як світ створений та існує.

  «Усе, що є» називається τὰ ὄντα – сущі / суще (ті, що є; ті, які наділені буттям), або єство, або буття. Кого немає – називаються несущі, небуття.

  Молимось у Молитві Трисвятої пісні «Ти з небуття до буття привів усе». Чому Бог усе з небуття до буття перевів? – із наддостатку люблячої благості <4,13, стор. 62>.

  Тому перше «найшанобливіше з імен» <13,3, стор. 124> – Благо (або Благість), та споріднені з ним Світло, Краса, Любов і ін. (глава 4).

  Бог «[оспівується] як Причина сущого, оскільки усе було приведено до буття завдяки її буттєтворчій благості …» <1,4, стор. 24-25>.

  В контексті писань Нового Завіту (передусім корпусу Йоана) та католицької духовності XIX-XX ст. ми напевно очікували б більшої уваги Діонісія до Божого імені Любов. Любити означає виступати за межі себе:

  «Бо сама благодійна Любов [до] сущого, у наддостатку передіснуючи у Благові, не дозволила собі залишатися безплідною у самій собі, але подвигла себе на діяння у наддостатку створення всього» <4,10, стор. 59>.

  Любов для Діонісія – це не мінливе почуття, «видимість» Любові, але потужна Божа сила, що поєднує і пов’язує все. Скерована від Бога до людини, вона виявляє себе як Божий Провід, від людини до людини як солідарність, від людини до Бога як навернення» <ієрм. Леонтій (Тумовський), Вступ, стор. 17-18>.

  Отож, перша група богоймень: Бог – Благо (уривки 6); Бог – Світло (уривки 7); Бог – Прекрасне (уривки 8); Бог – Прекрасне і Благо (уривки 9); Бог – Любов (уривки 10); Бог – Ревнивий (уривки 11), Бог – Причина всього (уривки 12), Божий Промисел (уривки 13)

  Три наступних Божих імені Сущий, Життя, Премудрість, можуть вказувати на три основні рівні існування всього буття: існування всього, що існує, життя живих істот, життя наділених розумом <пор. ієрм. Леонтій (Тумовський), Вступ, стор. 19>.

  Надсущий і передсущий Бог з небуття до буття усе перевів, несуще стає сущим:

  «Сущий (Вих. 3,14) є надсущою творчою Причиною всякого можливого буття і Сотворителем сущого, буття, існування, сутності, природи; є началом і мірою віків, і реальністю часів, і тривалістю сущих, часом [для] тих, що постають, буттям для у який би то не було спосіб сущих, виникненням для тих, що у який би то не було спосіб виникають» <5,4, стор. 83>.

  «… (Божество) є причиною всього сущого, а само Воно не є нічим [із сущого], оскільки надсущо позамежне від усього» <1,5, стор. 27>.

  «… (Божественність) суща у не такий спосіб як сущі, і Причина буття для всього, а сама – не суща, оскільки поза межами всякого буття …» <1,1, стор. 22>.

  Бог – Сущий (уривки 14)

  «… [богоймення] Сущий простягається на все суще» <5,1, стор. 81>, тобто на усе буття, на усе, що є, що існує, як на неживу матерію, так і на живі істоти.

  А ім’я Життя поширюється на усе живе, на усе наділене даром життя, тобто на усе, що живе: ангели, люди, тварини, рослини (уривки 15).

  Від Бога «…на все, що … має участь у житті, поширюється життя …» <6,1, стор. 89>.

  Бог – над життям:

  «…  наджиттєве та життєначальне Життя і всякого життя є причиною, і життєродителем, і сповненням …» <6,3, стор. 91>.

  Божі імена Премудрість та споріднені з ним Ум, Слово, Істина поширюються на усе розумне буття, тобто на істоти наділені розумом: ангели, люди (уривки 16).

  Оспівуємо Божество «… усякої мудрості основу, й над усяку мудрість та розуміння надсуще. Бо Бог не тільки преповний премудрістю … але Він возсідає і над усякий розум, і ум, і мудрість» <7,1, стор. 92>.

  Бог – Слово-Розум (уривки 17).

  «Бог – … Слово[-Розум] не тільки тому, що Він і слова[-розуму], і ума, і мудрості податель, але і тому, що Він наперед має у собі воєдино причини всього …» <7,4, стор. 97>.

  Ця тріада Божих імен Сущий-Життя-Премудрість, три поняття, які лежать в основі неоплатонівського погляду на світоустрій, можуть бути сильними аргументами в полеміці з атеїзмом. Як без Бога пояснити скачок від небуття до буття? Якщо нічого немає, то як і чому з’явилось? Другий скачок – від неживого до живого. Як з неживої мертвої матерії може народитись щось живе? А третій скачок: перехід від нерозумного до розумного. Як нерозумна природа «перетворилась» на розумну, здатну розрізняти добро і зло та нести відповідальність за свої вчинки, здатну до творчості, інтелектуального розвитку і прогресу?

  Наступні Божі імена (Сила, Справедливість, Спасіння і ін.) окреслюють характеристики Божого Промислу, який утримує все суще згідно з природою створених Богом речей <пор. ієрм. Леонтій (Тумовський), Вступ, стор. 19>:

  «… Силою є Бог, як Той, Хто всяку силу в собі наперед має та перевершує, і як усякої сили причина … і як безмежно сильний не лише через те, що призводить усяку силу, але і через те, що Він – над усяку силу та над силу саму по собі; і через те, що Він має всемогутню силу навіть незліченну кількість разів призвести незліченні інші від тих, що є, сили; і через те, що незліченні та утворювані до нескінченності сили не змогли би коли-небудь ослабити пребезмежне ділання Його силотворчої сили …» <8,2, стор. 99>.

  Бог – Сила (уривки 18); Бог – Справедливість (уривки 19); Бог – Спасіння (уривки 20);  Бог – Ізбавління (уривки 21).

  Велика група Божих імен виражають Божі прикмети:

  Бог – Великий (уривки 22); Бог – малий (уривки 23); Бог – той самий (уривки 24); Бог – інший (уривки 25); Бог – подібний (уривки 26); Бог – неподібний (уривки 27); Боже стояння / сидіння (уривки 28); Бог – рівний (уривки 29).

  Далі слідують біблійні імена <пор. ієрм. Леонтій (Тумовський), Вступ, стор. 19>:

  Бог – Вседержитель (уривки 30):

  «Називається же Вседержителем Божественне Начало теж тому, що владарює всіма, і допомагає підвладним … і тому що всіма жадане та любе, і накладає всім добровільні ярма та приємні страждання божественної, і вседержительної, і вільної від печалі любові до своєї Благості (Мт. 11,28-30)» <10,1, стор. 111>.

  Бог – Ветхий деньми (уривки 31):

  «… [Бог] зображається і сивоволосим, і юним (Дан. 7,9; 7,13; 7,22; Євр. 13,8): [образ] старця означає, що Він – древній та споконвіку (1 Йо. 1,1), а [образ] юнака, що Він – нестаріючий …» <10,2, стор. 112>.

  Про вічність і час (уривки 32);

  Бог – Мир (уривки 33):

  «… Мир Божий (Пс. 71,7 LXX; Іс. 9,5; 32,17; Рим. 15,33; Еф. 2,14; Кол. 3,15; 1 Сол. 5,23; Євр. 13,20), начало примирення. Він бо всіх єднає і породжує та творить порозуміння і згоду між усіма. Саме тому усі стремлять до Нього, який повертає розділену їх многоту до повної одності і єднає міжусобну [між] усіма ворожнечу в однорідну спільноту (Гал. 5,17; Еф. 2,16)» <11,1, стор. 113-114>.

  Бог – Святеє святих (уривки 34); Бог – Цар царів (уривки 35); Бог – Господь над володарями (уривки 36); Бог – Бог богів (уривки 37).

  Твір «Про Божі імена» увінчується двома іменами, які покликані найсильніше передавати правду про Бога ) <13,1, стор. 121>:

  Бог – досконалий (уривки 38):

  «Він – Досконалий, не лише як самодостатній, і сам собою єдино визначуваний, і увесь цілком предосконалий, але і як наддосконалий, оскільки все перевершує, і всяку нескінченність обмежує, а всяку крайню межу прерозгортає, й нічим не осягнутий і не охоплюваний, але простягається на все разом і над усе неприпинними даруваннями та безконечними діяннями» <13,1, стор. 121>.

  Бог – єдиний (уривки 39):

  «Тому Божественність, яка над усе, оспівувана і як Єдиниця, і як Тройця, не є ані одиницею, ані трійцею у розумінні нашому чи іншого когось із сущих, але щоб і над’єдиність її, і богородження істинно оспівати, іменуємо Надіменну троїчним та одиничним богойменням, для сущих надсущу. Та ніяка одиниця, чи трійця, ані число, ані одність, чи родження, ані інше щось із сущого, чи з того, що будь-кому відомо, не виражає сокровенність, яка над усе, і над слово, і над ум, надсутньо надсущої Пребожественності, яка над усе, і немає ні імені для неї, ні слова, але у недоступностях Вона позамежна» <13,3, стор. 123-124>.

  Бог розглядається у трьох станах перебування (моне), ізходження (проодос), повернення (епістрофе). Єдиний Бог та множинне усе суще, яке виходить від Нього, проходить три фази: перебування (моне) Божого начала у своїй пренезбагненній сокровенності, ізходження (проодос) Божих благодіянь на усе суще, повернення (епістрофе) усього назад до Блага (уривки 40):

  «… є якась одна проста сила, саморухома до якоїсь єднальної злуки; [яка прямує] від Блага аж до найвіддаленішого з буттів, і від того [буття] зворотно по порядку через усе – назад до Блага» <4,17, стор. 64>.

  «… усе відноситься і присвоюється Божественному Началу, завдяки якому, і від якого, і через якого, і в якому, і до якого усе існує, і встановлене, і перебуває, і утримується (Кол. 1,16-17), і сповнюється, і повертається» <13,3, стор. 123>.

  Як зауважує автор «Вступу» до книги «Про Божі імена»: Читаючи Діонісія, легко можемо спостерігати дуже відмінну від нашої перспективу духовного життя християнина. Для Ареопагіта це життя не є самітною спробою докричатися до далекого і недоступного Бога або спогляданням власних вчинків, нерідко сповненого егоїстичних переживань або самолюбування. Бог є всюди і в усьому, Він є невидимо присутній у кожному моменті та кожному елементі структури буття. Він дав світові перший поштовх, утримує та зберігає його, надає йому динаміки та скеровує його подальший рух. Краса і гармонія цього світу, щедрі блага, якими він сповнений, та сила любові, що діє в ньому, – це реальність, серед якої людина існує і на яку вона покликана відкрити своє життя. Поруч з видимими складовими тут існують невидимі, світ ангелів та церковної ієрархії, де кожен має місце свого служіння і освячення. Бог сам «являється … кожному із сущих і скеровує вгору до досяжного споглядання Його, і до спільності, і до уподібнення» до Нього <1,2, стор. 23> <ієрм. Леонтій (Тумовський), Вступ, стор. 19-20>.

уривки 1

- Бог – пренезбагненний, неосяжний, «над усяке ім’я» (Фил. 2,9)

  «… знання і дослідження її (Божественності), якими б вони коли не були, жодному єству недоступні, оскільки Вона – надсущо позамежна всьому. І знайдеш багатьох богословів, які оспівали її не тільки як невидиму та неосяжну, але і як недовідому водночас та недослідну (Рим. 11,33; Еф. 3,8) …» <1,2, стор. 22-23>.
  «І ніяким мисленням непомисленне Єдине, [яке] над мислення, і невимовне ніяким словом Благо, [що] над слово …» <1,1, стор. 22>.
  «… Ум неумозримий, і Слово невимовне; Безсловесність, і Неумозримість, і Безіменність …» <1,1, стор. 22>.
  «… (Божество) перевершує усяке розуміння та всяке знання, і возсідає над ум взагалі та над буття … анічим взагалі невловиме, і не схопити його ані чуттям, ні уявою, ні думкою, ні іменем, ні словом, ні дотиком, ні наукою, - то як же нами буде досліджене питання Про Божі імена, якщо надсуща Божественність виявляється неназиваною та над [усяке] ім’я?» <1,5, стор. 26-27>.
  «… (Бог) – невимовний та непізнаванний, оскільки сущий поза межами всього …» <11,1, стор. 114>.
  «… (Божество) позамежне від усього, і пренезбагненне …» <1,4, стор. 26>.
  «… (Божество) – надсущо позамежне всьому сущому …» <2,11, стор. 43>.
  «Бо якщо всяке знання є знанням сущих і обмежене до сущого, то те, що поза межами всякого буття, є позамежним і від усякого знання» <1,4, стор. 26>.
  «… богоначальну Надсущість … не дозволено нікому … оспівати ані як слово чи силу, ані як ум, чи життя, чи буття, але як всеперевершено сторонню від усякої властивості, руху, життя, уяви, думки, імені, слова, мислення … і всього, що є сущим» <1,5, стор. 28>.
  «Але й кажучи, що Вона є в усьому сущому, неможливо осягнути Безконечність, яка над усе і все обіймає» <3,1, стор. 44>.
  «… як Бог перебуває в супокою та призводить супокій, і як Він – у собі, і всередині себе, і у всьому собі увесь над’єднається, і не входячи в себе, і помножуючи себе, залишає непорушною свою єдність, але й ізходить на все, [у собі] усередині увесь перебуваючи завдяки наддостатку все перевершувальної єдності – [про це] ні висловити, ні збагнути нікому із сущих ані не можна, ані не можливо» <11,1, стор. 114>.
  «І хоч теж у цьому будемо у згоді з богословами [авторами Святого Письма], та дійсності [стану] справ не досягатимемо. Тому і богослови надають перевагу восходженню шляхом заперечування *, оскільки воно виводить душу із спорідненого їй, і проходить через усі [наші] поняття про Бога, – щодо яких позамежний Той, Хто над усяке ім'я (Фил. 2,9), і над усяке слово та знання, – а вкінці всіх [заперечувань] лучить із Ним, наскільки можливо і нам бути з Ним злученими» <13,3, стор. 124>.
  * Заперечувальне (апофатичне) богословіє – шлях до пізнання Надсущого через віднятття-заперечення всього, що притаманне сущому.

уривки 2

- Бог – не чужий своєму творінню

  «Та не чужим зовсім є Благо ні одному із сущих …» <1,2, стор. 23>.
  «… від жодного із сущих Він не стоїть осторонь (Ді. 17,27)» <5,5, стор. 83-84>.
  «… (Бог) – невимовний та непізнаванний, оскільки сущий поза межами всього, розгляньмо умоосяжну та вимовну його причетність [до свого творіння] …» <11,1, стор. 114>.
  «… ми звернені вгору до сяючого нам у священних Словесах [Святого Письма] сяйва. І його світлом ми проваджені … просвітлювані … поучувані, для споглядання богоначального світла …» <1,3, стор. 23>.
  «А оскільки [Бог] … є причиною всього сущого, то [його] … належить оспівувати, [виходячи] із усього спричиненого [ним]. Бо й усе – у ньому і через нього, … і все існує в ньому (Кол. 1,17; Рим. 11,36) … і все стремить до нього …» <1,5, стор. 28>.
  «… невидиме Боже після створення світу, роздумуванням над творами, стає видиме: Його вічна сила і божество (Рим. 1,20)» <4,4, стор. 53>.
  «Бо усе божественне, і те, що нам об’явлено, пізнається тільки через співучасть. А яке воно за своїм началом та у своїй основі – це над ум, над усяку суть та знання. Так, якщо назвемо надсутню Сокровенність Богом, чи Життям, чи Сущістю, чи Світлом, чи Словом, то маємо на увазі ніщо інше, як до нас виведені від Неї сили, що обожують, чи творять буття, чи породжують життя, чи дарують мудрість» <2,7, стор. 39>.
  «Але й кажучи, що Вона є в усьому сущому, неможливо осягнути Безконечність, яка над усе і все обіймає» <3,1, стор. 44>.

уривки 3

- Про Бога можемо сказати те, що пізнали з Об’явлення

  «… про надсущу і сокровенну Божественність не сміємо щось сказати, ані помислити поза тим, що об’явлено нам у божественний спосіб священними Словесами [Святого Письма]» <1,1, стор. 21>.
  «І ти знайдеш [у Святому Письмі] всяке … піснеслів’я богословів, яке з огляду на благодійні ізходження Божественного Начала ясно і хвально укладає Божі імена» <1,4, стор. 24>.
  «… благувідповідні ізходження, ми намагатимемось по змозі оспівати, [виходячи] від Божих імен у Словесах [Святого Письма] …» <2,11, стор. 44>.

уривки 4

- Як пізнавати Бога?

  «… треба розглянути, як ми пізнаємо Бога, який не є ані умоосяжним, ані відчутним [чуттями], ані взагалі не є чимось із сущого» <7,3, стор. 96>.
  «… Бога знаємо не від Його природи, оскільки це незбагненно, і перевершує всяке розуміння і ум, але від устрою всього сущого, оскільки Богом цей устрій закладений і носить в собі певні образи і подібності (Бут. 1,26) Його божественних первообразів …» <7,3, стор. 96>.
  «… підносячись до вишнього настільки, наскільки сяяння Словес Божественного Начала відкриває себе, [та] смиряючи себе перед вишніми сяйвами у ціломудрії та побожності щодо Божественного» <1,1, стор. 21>.
  Пізнавати Бога належить
  «… шануючи сокровенність Божественного Начала, що над ум і над буття, недосліджуваним та священним благоговінням ума, а невимовне шануючи благорозумним мовчанням, ми звернені вгору до сяючого нам у священних Словесах [Святого Письма] сяйва» <1,3, стор. 23>.
  «Ми ж стремимо до Неї, в увільненні від усякої умової діяльності, не споглядаючи ніякого обоження, чи життя, чи сутності, які би були точно подібні до Причини, позамежної від усього у всякій досконалості» <2,7, стор. 39>.
  «Тож молитвами скеруймо себе самих угору у якнайвищу височінь божественних і благих сяянь …» <3,1, стор. 45>.
  «Тому-то й усе, а тим більше богословствування, належить розпочинати молитвою … щоби пам’яттю та взиваннями до Бога себе самих Йому вручати та єднатися з Ним» <3,1, стор. 45>.
  «… наш ум має здатність до мислення, завдяки чому видить умоглядне; а [маючи здатність до] єднання, що перевершує природу ума, дотикається завдяки йому до того, що поза межами його. Тож відповідно до цього [єднання] слід умоосягати божественне не за нашим [мисленням], але виходячи самі із себе цілковито і стаючи цілковито Божими (2 Кор. 5,13; 5,15; Рим. 14,7-8)» <7,1, стор. 93>.
  «І є, відтак, найбожественніше пізнання Бога, яке осягається через невідання шляхом єднання, що над ум, коли ум, від усього сущого відійшовши, [а] тоді і себе самого покинувши, став злученим із пресвітлим сяянням, звідтіля і там освітлюваний недослідною глибиною Премудрості (Рим. 11,33)» <7,3, стор. 96-97>.

уривки 5

- Отож, Бог водночас – безіменний і багатойменний

  «… богослови оспівують його і як безіменного, і [виходячи] від усякого імені» <1,6, стор. 28>.
  «… подивугідним (Пс. 8,2) є оце ім’я, що над усяке ім'я (Фил. 2,9), неіменоване, що надвозсідає над усяке найменоване ім'я (Еф. 1,21) …» <1,6, стор. 28-29>.
  «… і Невидимим (Євр. 11,27; Кол. 1,15; 1 Тим. 1,17) називають Словеса [Святого Письма] всесвітлеє Світло, і багатооспівуваного та багатойменного [називають] невимовним та безіменним, і присутнього для всього та виявного з усього [називають] недосяжним та недослідимим (Йов 5,9; Рим. 11,33; Еф. 3,8)» <7,1, стор. 92>.
  «… [богослови оспівують його як] багатойменного … Причину всього оспівують багатойменно [виходячи] від усього спричиненого [нею] …» <1,6, стор. 29>.
  «… Причині всього, над усе сущій, відповідатиме і безіменність, і всі імена сущого …» <1,7, стор. 30>.
  «А мені хай дасть Бог богодостойно оспівати благодійні багатоймення неназиваної та неіменованої Божественності …» <1,8, стор. 31>.
  «… годиться нам оспівати Нескінченноіменованого …» <12,1, стор. 119>.
  «І через знання Бог пізнається, і через невідомість. Йому належить і мислення, і розуміння, і знання, і дотик, і чуття, і думка, і уява, і назва, і все інше, а Він - ні не мислимий, ні не вимовний, ні не найменований. І Він не є чимось із сущого, ані не пізнається у чомусь із сущого. І є Він у всьому усім (1 Кор. 15,28), і у нічому нічим, і з усього усім пізнається, і з нічого ніким» <7,3, стор. 96>.
  «… показує піклування та благості, що у них сущі мають участь, які виходять та переливаються щедрим виливанням від Бога, [який сам] поза участю *; так, щоби Причина всього строго була поза межами всього …» <11,6, стор. 119>.
  * Сущі мають участь у щедрих Божих дарах, але Бог – поза участю, оскільки Він – Причина всього того, у чому сущі мають участь. Св. Максим Ісповідник «Схолії». PG 4,404A-B. Див. Dionigi Areopagita «Tutte le opere», стор. 592, виноска 450 <11,6, виноска 328, стор. 119>.

уривки 6

- Бог – Благо

  «І навіть саме [ім’я] Благості вживаємо для неї (для Пребожественності) не тому, що воно придатне, але, бажаючи думати щось і говорити про невимовну її природу, найшанобливіше з імен їй насамперед посвячуємо» <13,3, стор. 124>.
  «… звеличаймо Благо як воістину суще і сущих усіх буттєтворче» <5,4, стор. 83>.
  «Ніхто не благий, тільки єдиний Бог» (Мт. 19,17; Мк. 10,18; Лк. 18,19) <2,1, стор. 32>.
  «…оспівано Благо … як начало і межа всього … як причину всіх благ, як непричину зол, як промисел, і вседосконалу Благість … для всіх жадане, і любе, й дороге …» <4,35, стор. 80>.
  Бог «[оспівується] як Причина сущого, оскільки усе було приведено до буття завдяки її буттєтворчій благості …» <1,4, стор. 24-25>.
  «… всездійснювальне ймення Благо і яке об’являє всі Божі ізходження …» <3,1, стор. 44>.
  «… (Божество) є благом, як благо за своєю суттю, Воно простягає [свою] благість на все суще» <4,1, стор. 48>.
  «… Благо … посилає проміння всієї благості усім сущим відповідно [до їх здатності]» <4,1, стор. 49>.
  «Завдяки цим [промінням] постали … [ангельські] сутності … і у стремлінні до Благості – їхнє буття … й уподібнюючись, наскільки можливо, до Благості, вони теж благуподібні …» <4,1, стор. 49>.
  «… завдяки преблагій Благості, існують теж [людські] душі та властиві душам блага …» <4,2, стор. 50>.
  «А також про душі, ненаділені розумом … або тварини … що мають чуттєву душу або життя – і вони всі завдяки Благу одушевлені та оживлені. А також й усі рослини живильне та рухоме життя мають від Блага; і всяке буття, що без душі та без життя, завдяки Благу існує, і завдяки Йому наділене станом буття» <4,2, стор. 50-51>.
  «І лише в Нім (у Благові) навіть те, що без буття, [стає] наддостатком буття, і те, що без життя – предостатнім життям, і те, що без ума – превисокою мудрістю …» <4,3, стор. 51>.
  «… Благість Божественності, [що] поза межами всього, простирається від найвищих та найповажніших сутностей аж до останніх, і надалі над усіма перебуває, [так що] ані ті, що вгорі, не досягають її найвищості, ані ті, що внизу, не переходять [межі] охоплюваного [нею], але Вона і просвітлює все, що спроможне [бути просвітленим], і творить, і дає життя, і утримує, й удосконалює …» <4,4, стор. 52>.
  «… немає багато причин … але … [від] єдиного Бога усі благі ізходження та оспівувані нами богоймення, і що одне [богоймення] розкриває всездійснювальний промисел єдиного Бога, а інші – загальніші та частковіші Його [прояви]» <5,2, стор. 82>.

уривки 7

- Бог – Світло

  «… Світлом умоглядним іменується Благо, [що] над усяке світло, оскільки Воно – сяяння першоджерельне та світловиливання, що прещедро ллється, яке з повноти (Йо. 1,16) своєї просвітлює (Йо. 1,9) …» <4,6, стор. 54>.
  «… (Бог-Світло) єднає просвітлюваних, і вдосконалює, і врешті повертає до істинно Сущого, … збираючи … во єдине істинне, і чисте, і однозначне знання, і наповнюючи єдиним та об’єднуючим світлом» <4,6, стор. 54-55>.

уривки 8

- Бог – Прекрасне

  «Це Благо оспівується священними богословами і як Прекрасне (Пісня пісень 1,16), і як Краса (Пс. 44,3 LXX), і як Любов (1 Йо. 4,8; 4,16), і як Возлюблене (Мт. 3,17; 17,5; Мк. 1,11; Лк. 3,22; 2 Пет. 1,17) …» <4,7, стор. 55>.
  «… надсуще Прекрасне Красою зветься з огляду на красу, яка від нього надається всім сущим … Причина гармонійності та пишності всього … Воно все до себе призиває, чому і Красою зветься … всепрекрасне водночас і надпрекрасне» <4,7, стор. 55>.
  «Від цього Прекрасного всьому сущому [дається] бути прекрасним, кожному за його мірою; і завдяки Прекрасному - згода поміж усіма, і приязнь, і взаємини; і Прекрасним усе єднається; і Прекрасне - начало всього, оскільки є творчою причиною, і рушієм всього, і тим, що зв’язує любов’ю до своєї краси, і кінцевою метою всього та возлюбленим, як кінцева причина [всього], бо заради Прекрасного усе стається; і Прекрасне є зразком, тому що по відношенню до нього усе окреслюється» <4,7, стор. 56>.

уривки 9

- Бог – Прекрасне і Благо

  «… тотожним Благу є Прекрасне, оскільки до Прекрасного і Блага все стремить з усіх причин, і немає нічого з сущого, що б не було причетним до Прекрасного і Блага» <4,7, стор. 56>.
  «… Єдине Благе і Прекрасне є єдино причиною усієї многоти прекрасного і благого. Від Нього – усі сутнісні існування сущого» <4,7, стор. 56>.
  «… Прекрасне і Благо для всіх є любим, і жаданим, і дорогим …» <4,18, стор. 65>.
  «… усе суще – від Прекрасного і Блага …» <4,10, стор. 58>.
  «… усяке суще від Прекрасного і Блага, і у Прекрасному і Благу є, і до Прекрасного і Блага повертається» <4,10, стор. 58>.
  «І все, що є і стається, завдяки Прекрасному і Благу є і стається. І на нього все глядить, і завдяки йому [все] рухається та утримуване» <4,10, стор. 58>.
  «… Прекрасне і Благо, що над усяку сталість і рух. Тому всяка сталість і рух – від нього, і в ньому, і до нього, і заради нього» <4,10, стор. 58>.
  «… для всіх Прекрасне і Благо є бажане, і жадане, і возлюблене …» <4,10, стор. 59>.
  «… всі, стремлячи до Прекрасного і Блага, чинять і бажають усе те, що чинить і бажає [Прекрасне і Благо]» <4,10, стор. 59>.
  «… суще стремить до Прекрасного і Блага і все, що робить, робить з огляду на те, що вважає його благим; і всякий замір сущих має за начало і за кінцеву мету благо» <4,19, стор. 66>.

уривки 10

- Бог – Любов

  «… возлюблене та любов належать Прекрасному та Благу, і у Прекрасному та Благові мають [свою] передоснову, і завдяки Прекрасному та Благу вони є і стаються» <4,13, стор. 62-63>.
  «… Причина всього із наддостатку благості усе любить, усе вчиняє, усе довершує, усе утримує, усе повертає, і Вона – блага божественна Любов блага заради блага. Бо сама благодійна Любов [до] сущого, у наддостатку передіснуючи у Благові, не дозволила собі залишатися безплідною у самій собі, але подвигла себе на діяння у наддостатку створення всього» <4,10, стор. 59>.
  «Божа любов є також спрямована назовні, не дозволяючи бути себелюбами, але люблячими тих, кого любимо. І являють [це] вищі [єства], піклуючись про нижчих, і рівні, будучи у зв’язку один з одним, і нижчі – у божественнішому поверненні до передніших» <4,13, стор. 62>.
  «… сам Спричинник усього прекрасною і благою любов’ю всього, через наддостаток люблячої благості, стає поза собою у піклуванні-промислі про все суще і, немовби, приваблюється благістю, вабленням та любов’ю, і зі [стану, що] над усе й поза межами всього низводиться до того, що у світі, спрямованою назовні надсущною силою невіддільною від нього» <4,13, стор. 62>.
  «Коли говоримо про Любов … розуміймо [її як] якусь єднальну та сполучальну силу, яка подвигає вищих до піклування про нижчих, а рівних, знову-таки, до спільного взаємозв’язку, і опущених до краю вниз – до повернення до кращих і вищих [що над ними]» <4,15, стор. 64>.

уривки 11

- Бог – Ревнивий

  «… Ревнивим його називають (Вих. 20,5; 34,14; Втор. 5,9; 6,15; Наум 1,2), як ревну благу Любов до сущого, і як спонукуваного до ревності своїм люблячим стремлінням» <4,13, стор. 62>.

уривки 12

- Бог – Причина всього

  Бог «[оспівується] як Причина сущого, оскільки усе було приведено до буття завдяки її буттєтворчій благості …» <1,4, стор. 24-25>.
  «… (Божественність) суща у не такий спосіб як сущі, і Причина буття для всього, а сама – не суща, оскільки поза межами всякого буття …»
<1,1, стор. 22>.
  Божество «Причина всього, і Начало, і Сущість, і Життя, і прикликання та воскресення відпадаючих від нього, а тих, які зісковзнули до того, що ушкоджує богоподібність, Воно – відновлення та новотворення, а захитаних через якесь нечестиве збентеження Воно – священна твердиня, і певність тих, що стоять право, і провідництво, яке скеровує вгору тих, що здіймаються до нього, і просвітлення просвітлюваних, і джерело досконалості удосконалюваних, і джерело Божества обожуваних, і простота тих, що стремлять до простоти, і одність тих, що стремлять до одності, всякого начала надсущно надначальне начало, і благий податель сокровенного, наскільки дозволено, і, прямо кажучи, життя живих, і сущість сущих, усякого життя і буття Начало і Причина завдяки своїй благості, яка приводить до буття суще та утримує його в бутті» <1,3, стор. 24>.
  «А оскільки [Бог] … є причиною всього сущого, то [його] … належить оспівувати, [виходячи] із усього спричиненого [ним]. Бо й усе – у ньому і через нього, … і все існує в ньому
(Кол. 1,17; Рим. 11,36) … і все стремить до нього …» <1,5, стор. 28>.
  «… [богослови оспівують його як] багатойменного … Причину всього оспівують багатойменно [виходячи] від усього спричиненого [нею] … і як Причина віків
(Проп. 3,11; 3,14; Євр. 1,2)» <1,6, стор. 29>.
  «… Причині всього, над усе сущій, відповідатиме і безіменність, і всі імена сущого, щоб достеменно була Вона Цари
цею всього, і щоб усе було при ній та в залежності від неї як від причини, начала, кінця, і щоб була Вона за Словом [Святого Письма] усім у всьому (1 Кор. 15,28; Сирах 43,27); і справді її оспівують як підставу всього, починаючу, і довершуючу, і утримуючу; охорону, і домівку, і до себе повертаючу; і [все] це воднораз, невловимо, позамежно» <1,7, стор. 30>.
  « … Вона – не лише причина утримування, чи життя, чи довершення … Але Вона просто і необмежено наперед містить у собі все суще всездійснювальними благостями свого єдиного і всеспричинювального промислу, і слушно оспівується та іменується [виходячи] від усього сущого»
<1,7, стор. 30>.
  «… [богоймення], якими іменується Причина всіх благ на підставі її благувідповідних дарів»
<2,3, стор. 35>.
  «Ми ж стремимо до Неї … до Причини, позамежної від усього у всякій досконалості»
<2,7, стор. 39>.
  «… Благо …  від якого усе
(Кол. 1,16; Рим. 11,36; 1 Кор. 8,6; 11,12) постало та існує, як виведене від всездійснювальної Причини, і в якому все сталося, як на вседержительній підвалині охоронювано та утримувано, і до якого усе повертається, кожне як до свого завершення; і до якого все стремить …» <4,4, стор. 53>.
  «А прекрасне і краса – нероздільні у Причині, яка обіймає все воєдино»
<4,7, стор. 55>.
  «… красою є участь у красотворчій Причині всього прекрасного»
<4,7, стор. 55>.
  «І задля нього, і через нього, і в ньому всяка першопричина взірцева, цільова, творяща, формуюча, що закладає першооснови * і взагалі всяке начало, всяке утримування [в існуванні], усякий кінець»
<4,10, стор. 58>.
  * До Бога відносяться причини: causa exemplaris, finalis, efficiens, formalis, elementaris.
Св. Максим Ісповідник «Схолії». PG 4,260C. Див. Dionigi Areopagita «Tutte le opere», стор. 559, виноска 203 <4,10, стор. 58>.
  «… Причина всього із наддостатку благості усе любить, усе вчиняє, усе довершує, усе утримує, усе повертає, і Вона – блага божественна Любов блага заради блага …» <4,10, стор. 59>.
  «…оспівано Благо … як начало і межа всього … як причину всіх благ, як непричину зол, як промисел, і вседосконалу Благість … для всіх жадане, і любе, й дороге …» <4,35, стор. 80>.
  «Сущий
(Вих. 3,14) є надсущою творчою Причиною всякого можливого буття і Сотворителем сущого, буття, існування, сутності, природи …» <5,4, стор. 83>.
  «… життя безсмертних ангелів, і безсмертність – від нього … не від себе самих вони мають безсмертно буття та вічно життя, але від життєтворчої Причини, яка творить і підтримує всяке життя
(пор. Йо. 5,21; 1 Йо. 5,12)» <6,1, стор. 89-90>.
  «…Премудрість всеперевершено оспівуючи, скажемо, що Вона – причина всякого ума і розуму, і всякої мудрості та розуміння … премудра і всемудра Причина є підставою і самої мудрості …»
<7,1, стор. 93>.
  «… неподібне з огляду на те, що спричинені поступаються Причині, не досягаючи [її ніякими] нескінченними і незрівнянними величинами»
<9,7, стор. 109>.
  «… ці [імена] всеперевершувальної Причини годиться оспівати сповна …»
<12,3, стор. 120>.
  «… оскільки преповний усього є Спричинювальний усе в єдиному всеперевершувальному наддостатку, то оспівується Він [як] Святий святих і іншими [іменами], що відповідають Причині, яка преще
дро переливається, та всеперевершуваності, яка поза межами [всього]» <12,4, стор. 120-121>.
  «… Єдине [Він зветься] тому, що Він є усім в єдності у наддостатку єдиної одності, та тому, що є причиною всього, не виходячи з єдиного»
<13,2, стор. 122>.
  «… годиться … оспівувати в єдності усю і єдину Божественність, Єдине – всього причину, яке передше всякого єдиного та численного …»
<13,3, стор. 123>.

уривки 13

- Божий Промисел

  «… Промисел є тим, що оберігає природу кожного … Він піклується про всіх … наскільки природа тих, що під Промислом, приймає піклувальні благості всезагального та всебічного Промислу …» <4,33, стор. 79>.
  «… сам Спричинник усього прекрасною і благою любов’ю всього, через наддостаток люблячої благості, стає поза собою у піклуванні-промислі про все суще і, немовби, приваблюється благістю, вабленням та любов’ю, і зі [стану, що] над усе й поза межами всього низводиться до того, що у світі, спрямованою назовні надсущною силою невіддільною від нього»
<4,13, стор. 62>.
  «… [наше] слово прагне оспівати ці богоймення, які розкривають [нам Божий] Промисел
(Муд. 14,3). Бо воно не обіцяє пояснити саму надсущу благість, сущість, життя і премудрість самої надсущої Божественності, яка, як кажуть Словеса [Святого Письма], у сокровенних (Пс. 80,8; 17,12; 30,21 LXX; Іс. 45,15; Сирах 39,7; Кол. 2,3) возсідає над всякою благістю, і божественністю, і сутністю, і життям, і мудрістю, але [наше слово] оспівує об’явлений благочинний Промисел …» <5,2, стор. 81-82>.
  «… [найменування] інше [Богу надається], оскільки через промисел Бог присутній усім і стається усім в усіх заради спасіння усіх (1 Кор. 12,6; 15,28), залишаючись у собі і невіддільно від своєї тотожності …» <9,5, стор. 107>.
  «… про миропроливальне чоловіколюбіє у Христі
(Тит 3,4) … Завдяки йому вчимося не ворогувати більше ані з собою, ані один з одним, ані з ангелами *, але співпрацюймо теж з ними у Божих [справах] мірою [наших] сил відповідно до промислу Ісуса, який усе в усіх ділає (1 Кор. 12,6; Еф. 1,23), й учиняє мир (Рим. 5,1; Еф. 2,14-16; Кол. 1,20; 3,15) невимовний та від віку напередпризначений, і знову примиряє нас із собою в Дусі і через себе і в Ньому – з Отцем (Еф. 2,11-22; Кол. 1,9-23; 3,12-17; Рим. 5,1)» <11,5, стор. 117>.
  *
Кол. 1,20; «Той не ворогує з собою, хто підпорядкував розумові (λόγος) гнівливість (θυμός) та пожадливість (ἐπιθυμία). А у мирі з людьми той, хто однаково ставиться до всіх. Хто ж ум свій зробив послушним до спонукувань, що через ангелів, той і з ангелами набув мир». Св. Максим Ісповідник, «Схолії». PG 4,400A-B. Див. Dionigi Areopagita «Tutte le opere», стор. 589, виноска 436. <11,5, виноска 322, стор. 117>.
  «… належить називати її … Господьство … Адже … [від неї] усяке цілковите всеволодіння всім прекрасним, усякий благий промисел, що доглядає та підтримує підопічних …» <12,3, стор. 120>.
  «… божественність – це всевидячий промисел *, який досконалою благістю все огортає, і обіймає, і собою наповнює, і вельми посідає все, що зазнає його промислу (Бут. 28,13; Пс. 49,1; 135,2 LXX)» <12,2, стор. 120>.
  * Етимологія слова θεός (Бог) – від θεάομαι (видіти).
Див. Dionigi Areopagita «Tutte le opere», стор. 593, виноска 461 <12,2, виноска 336, стор. 120>.
  «… належить називати її … препроста Божественність … [від неї] … усякий благий промисел, що доглядає та підтримує підопічних, благувідповідно даючи себе для обоження навернених» <12,3, стор. 120>.
 

уривки 14

- Бог – Сущий

  «Сущий (Вих. 3,14) є надсущою творчою Причиною всякого можливого буття і Сотворителем сущого, буття, існування, сутності, природи; є началом і мірою віків, і реальністю часів, і тривалістю сущих, часом [для] тих, що постають, буттям для у який би то не було спосіб сущих, виникненням для тих, що у який би то не було спосіб виникають» <5,4, стор. 83>.
  «Від Сущого тривалість, і сутність, і суще, і час, і виникнення, і виникаюче …»
<5,4, стор. 83>.
  «… [богоймення] Сущий простягається на все суще і є над суще»
<5,1, стор. 81>.
  «… перед усім іншим Бог оспівується як Сущий з огляду на старший від інших Його дар [буття] … Він перш установив … буття як таке, і цим буттям привів до існування усе у який би то не було спосіб суще»
<5,5, стор. 84>.
  «А само буття усіх сущих ніколи не маліє. Адже само буття – від Передсущого; і йому належить буття … Він сам [для] буття є і тривалістю, і початком, і мірою … будучи [для] всього буттєтворчим початком, і серединою, і завершенням»
<5,8, стор. 86-87>.
  «Адже Бог є Сущий не у якийсь [певний] спосіб, але просто і необмежно усе буття в собі охоплюючи та наперед маючи»
<5,4, стор. 83>.
  «… (Божество) є причиною всього сущого, а само Воно не є нічим [із сущого], оскільки надсущо позамежне від усього»
<1,5, стор. 27>.
  «… (Божественність) суща у не такий спосіб як сущі, і Причина буття для всього, а сама – не суща, оскільки поза межами всякого буття …»
<1,1, стор. 22>.
  «… ціль [цього] слова не [в тому, щоб] вияснювати надсущу Сущість як надсущу *, бо це невимовне, і незбагненне, і цілковито невиявне … але [ціль цього слова у тому, щоб] оспівати буттєтворче ізходження в усе суще богоначального Буттєначала»
<5,1, стор. 81>.
  * Бог іменується Сущий (Той, що є), оскільки Він є, а іменується надсущний, оскільки спосіб його буття інакший від способу буття усього іншого.
Див. Dionigi Areopagita «Tutte le opere», стор. 570, виноска 286 <5,1, виноска 184, стор. 81>.
  «Тож і йменується Він Царем віків (1 Тим. 1,17), бо в Ньому і при Ньому усе буття суще та установлене; і Він ні не був, ні не буде, ні не виник, ні не виникає, ні не виникатиме, а й більше того, Він – не є (оскільки Він - над сущим). Але Він сам є буттям для сущих, і не лише сущі, але й саме буття сущих - від предвічно Сущого, бо Він сам є тривалістю віків, Сущий перед віками (Пс. 54,20 LXX)» <5,4, стор. 83>.
  «… буття для всіх сущих та [існування] для всіх віків – від Передсущого. І всяка тривалість та час - від Нього; усякої ж тривалості та часу і всякого у який би то не було спосіб сущого Передсущий є началом та причиною; і все має в Ньому участь, і від жодного із сущих Він не стоїть осторонь (Ді. 17,27), і Він раніш усього, і все існує в Ньому (Кол. 1,17), і взагалі, якщо щось у який би то не було спосіб існує, то воно в Передсущому існує, і задумане, й зберігається …» <5,5, стор. 83-84>.
  Бог, Причина всього – «начало сущого, від неї і саме буття, і всі у який би то не було спосіб сущі, усякий початок, усякий кінець, усяке життя, усяке безсмертя, усяка мудрість, усякий порядок, усяка гармонія, усяка спроможність, усяке береження, усяка усталеність, усяка установа, усяке мислення, усякий розум, усяке чуття, усяка властивість, усяке стояння, усякий рух, усяке єднання, усяка злука, усяка приязнь, усяка згода, усяке розділення, усяке окреслення й інше, яке, завдяки буттю існуючи, характеризує все суще»
<5,7, стор. 85-86>.
  «… про нього слушно співається, що Він був, є і буде, і що Він стався, стається і настане
(Од. 1,8; 4,8) … це все значить, що Він – надсутній щодо всякого поняття, і що Він є причиною у будь-який спосіб сущого» <5,8, стор. 87>.
  «… усе суще слід присвоювати їй … почавши з буття буттєтворчого ізходження та благості, і проходячи через усе, і все наповнюючи із себе буттям, і всім сущим радіючи, Вона усе наперед має у собі в єдиному наддостатку простоти … обіймає усе у своїй прерозгорненій безмежності, і до всіх осібно причетна …»
<5,9, стор. 88>.
  «… початком і завершенням усіх сущих є Передсущий
(Пс. 89,2; 101,13 LXX); початком – як причина, а кінцем – як той, задля якого [всі існують] … усі сущі Він і наперед має, і привів до існування, будучи присутнім з усіма, і всюди … не будучи у чомусь із сущих, ні навіть [не будучи] чимось із сущих. І взагалі з Ним не споріднене ніщо із вічно сущих, ані із тимчасово існуючих, але Він поза межами і часу, і вічності, і всього, що у вічності, і що у часі, тому що і сама вічність, і сущі, і міри сущих, і вимірюване – через Нього і від Нього (Йо. 1,3; Рим. 11,36)» <5,10, стор. 89>.

уривки 15

- Бог – Життя

  «… Життя вічне (1 Йо. 1,2), від якого саме життя та всяке життя, і від якого на все, що … має участь у житті, поширюється життя …» <6,1, стор. 89>.
  «… життя безсмертних ангелів, і безсмертність – від нього … не від себе самих вони мають безсмертно буття та вічно життя, але від життєтворчої Причини, яка творить і підтримує всяке життя
(пор. Йо. 5,21; 1 Йо. 5,12)» <6,1, стор. 89-90>.
  «… для самого життя Боже Життя є життєдайним та підставовим; і всяке життя, і життєвий порух – від Життя, [що] над усяке життя і над усякий принцип усякого життя. Від нього і [людські] душі мають незнищенність, і всі тварини, і рослини, як найдальший відгомін життя, мають життя»
<6,1, стор. 90>.
  «Від Божого Життя оживляються та зігріваються і тварини всі, і рослини. І чи умове, чи розумове, чи чуттєве, чи живильне та ростинне, чи яке життя ти б не назвав … – від Життя, що над усяке життя, воно і живе, і оживає …»
<6,3, стор. 91>.
  «…  наджиттєве та життєначальне Життя і всякого життя є причиною, і життєродителем, і сповненням …»
<6,3, стор. 91>.
  «… від усякого життя має бути оспівуваним за щедрородючість усього живого, як всеможливе і всяке Життя … і як таке, що не має нестачі, а радше як преповне життям, маючи життя в собі, і як над усяке життя життєтворче та наджиттєве … Життя невимовне»
<6,3, стор. 91>.
  «… завдяки прещедрому розливанню чоловіколюбія
(Тит 3,4) і нас, що відійшли, Життя повертає до себе та прикликає … [наші] душі та спряжені [з ними] тіла, обіцяно переставити до досконалого життя (Йо. 6,39-40; 11,25-26; Ді. 24,15; 1 Кор. 15,51-54) та безсмертя (1 Кор. 15,53)» <6,2, стор. 90>.

уривки 16

- Бог – Премудрість

  «… Він (Бог) усе знає (Йо. 21,17) і ніщо не уникає Божого відання» <7,2, стор. 94>.
Оспівуємо Божество «… усякої мудрості основу, й над усяку мудрість та розуміння надсуще. Бо Бог не тільки преповний премудрістю … але Він возсідає і над усякий розум, і ум, і мудрість»
<7,1, стор. 92>.
  «…
Немудре Боже – мудріше від людської [мудрости] (1 Кор. 1,25)» <7,1, стор. 92>.
  «… божественне слід умоосягати богодостойно. Бо безум та безчуття слід відносити до Бога з огляду на всеперевершуваність, а не з огляду на нестачу, як і нерозум приписуємо то́му, хто над розум, і недосконалість Наддосконалому та Передуючому досконалості, і невловимий та невидимий морок [приписуємо] Світлу неприступному
(1 Тим. 6,16) з огляду на перевершуваність видимого світла» <7,2, стор. 94-95>.
  «… оцю нерозумну, і безумну, і немудру Премудрість всеперевершено оспівуючи, скажемо, що Вона – причина всякого ума і розуму, і всякої мудрості та розуміння, і їй належить усякий замисел, і від Неї усяке знання та розуміння, і у Ній усі скарби мудрості і знання є сокровенні
(Кол. 2,3). Адже, згідно з уже сказаним, премудра і всемудра Причина є підставою і самої мудрості …» <7,1, стор. 93>.
  «… всяке людське мізкування є якоюсь блуканиною у порівнянні до сталості та непохитності божественних і предосконалих умозрінь …»
<7,1, стор. 92>.
  «Від неї умоглядні й умові сили ангельських умів мають прості і блаженні умозріння … будучи чистими від усього матеріального та множинного, вони умово, нематеріально, воднораз осягають умом умоосяжне з божественного … богоподібною одністю відображаючи, наскільки можливо, божественний і премудрий Ум і Розум»
<7,2, стор. 93-94>.
  «… також ангели … знають те, що на
землі, не за допомогою чуттів … а завдяки властивій богоподібному уму здатності та природі (Тов. 11,7-8; Судді 6,21)» <7,2, стор. 96>.
  «Завдяки Божій Премудрості і [людські] душі мають розуміння у спосіб дискурсивний (шляхом логічних міркувань), обертаючись навколо дійсності сущого»
<7,2, стор. 94>.
  «… Божа Премудрість називається і началом, і причиною, і підставою, і довершенням, і береженням, і межею самої мудрості, і всякої мудрості, і всякого ума, і розуму, і всякого чуття …»
<7,2, стор. 94>.
  «… божественний Ум усе осягає позамежним від усього віданням як Причина всього, наперед маючи у собі знання всього … (Бог) знаючий усе раніш постання його
(Дан. 13,42)» <7,2, стор. 95>.
  «Бо не від сущих, вивчаючи суще, має відання божественний Ум, але від себе самого і в собі самому як Причина Він наперед має та наперед охоплює знання, і відання, і суть усього»
<7,2, стор. 95>.
  «… не від сущих братиме знання про них, але Він буде Подателем кожному з них знання»
<7,2, стор. 95>.

уривки 17

- Бог – Слово-Розум

  «Бог – … Слово[-Розум] не тільки тому, що Він і слова[-розуму], і ума, і мудрості податель, але і тому, що Він наперед має у собі воєдино причини всього …» <7,4, стор. 97>.

уривки 18

- Бог – Сила

  «… Божественне Начало позамежне та перевершує всяку у будь-який спосіб і будь-коли сущу й уявлювану силу …» <8,1, стор. 98>.
  «… богословіє [Святого Письма] приписує Йому і господьство
(2 Хр. 20,6) …» <8,1, стор. 98>.
  «Як же богослови [автори Святого Письма] оспівують також як Силу, Його, позамежного від усякої сили?»
<8,1, стор. 98-99>.
  «… Силою є Бог, як Той, Хто всяку силу в собі наперед має та перевершує, і як усякої сили причина; і як Той, Хто все призводить непохитною і необмеженою силою; і як Той, Хто є причиною самого буття сили загалом, чи кожної сили зокрема; і як безмежно сильний не лише через те, що призводить усяку силу, але і через те, що Він – над усяку силу та над силу саму по собі; і через те, що Він має всемогутню силу навіть незліченну кількість разів призвести незліченні інші від тих, що є, сили; і через те, що незліченні та
утворювані до нескінченності сили не змогли би коли-небудь ослабити пребезмежне ділання Його силотворчої сили; і через те, що невимовною, і недоступною для пізнання, і незбагненною [природою] все перевершувальної його сили, а чи з огляду на наддостаток сильності, Він і слабкості надає сили (Фил. 4,13), і крайні прояви її підтримує та удержує» <8,2, стор. 99>.
  «… оце безмежно сильне Боже подавання поширюється на все суще, і немає нічого із сущого, що було би цілковито позбавлене посідання певної сили, але [усе] має чи то умову, чи розумову, чи чуттєву, чи життєву, чи буттєву силу,
а й саме буття, якщо дозволено [так] висловитися, від надсущної Сили має силу бути» <8,3, стор. 99>.
  «Від неї – богоподібні сили ангельських чинів
(Кол. 1,16; Євр. 1,14) … само [своє] неспадальне й немаліюче стремління до Блага вони отримали від нескінченно благої Сили …» <8,4, стор. 100>.
  «Тож виходять [благодіяння] невичерпної Сили і на людей, і на тварин, і на рослини, і на природу всього загалом; і дають силу об’єднаним до приязні між собою та до взаємин … і само обоження дарують, подаючи обожуваним силу до нього» <8,5, стор. 100>.
  «… ніщо із сущого не є цілковито позбавлене вседержительного захисту та охорони Божої Сили»
<8,5, стор. 100>.
  «Ми … пресильного
(Лк. 1,49) Бога оспівуємо як всесильного, як блаженного і єдиного Володаря (1 Тим. 6,15) … як того, хто і перевершує, і наперед має усе буття у надсущій силі; і як того, хто з наддостатку сили, що переливається через край, щедрим розливанням дарує всім сущим мати силу бути і саме це буття <8,6, стор. 101-102>.

уривки 19

- Бог – Справедливість

  «… Бог оспівується [як] Справедливість (Пс. 111,3-4; 142,1; 142,11 LXX; Мал. 3,20; Рим. 1,17; 3,21 і далі; 6,13; 9,30; 1 Кор. 1,30; 2 Кор. 5,21; Фил. 3,9), оскільки Він – той, хто уділяє усім за [їх] достойністю; і добру міру, і красу, і благоустрій, і упорядкованість … у воістину найсправедливіших, які лиш можуть бути, межах … усе Божа Справедливість упорядковує та установлює … Вона усім сущим, кожному належне, дарує, за належною кожному із сущих достойністю» <8,7, стор. 102>.
  «… Божа Справедливість … всім уділяє те, що [їм] властиве, за достойністю кожного із сущих, і природу кожного зберігає у відповідності до їх чину та можливості»
<8,7, стор. 102>.

уривки 20

- Бог – Спасіння

  «… (Бог) оспівується і [як] Спасіння всіх (Іс. 43,3; Ді. 4,12; Од. 7,10; 19,1), [оскільки] зберігає та охороняє буття та чин, властиві кожному теж чистими від інших, і [оскільки] є справжньою причиною особистого діяння у всіх [буттів]» <8,9, стор. 103>.
  «… Спасіння … зберігає все незмінним у собі, і без незгод, і неспадальним до гіршого; і що охороняє все без борні та без брані, упорядкованим кожного за його змістом; і що від усього проганяє всяку нерівність та вторгнення …»
<8,9, стор. 103>.

уривки 21

- Бог – Ізбавління

  «… Спасіння … спасаючою всіх благістю ізбавляє усе суще від відпадіння від їхніх благ» <8,9, стор. 104>.
  «Тому і Ізбавлінням богослови також його називають
(Лк. 21,28; Рим. 3,24; Еф. 1,7), оскільки Він не допускає воістину сущому пропасти у небуття; і оскільки, якщо і щось би відхилилося до прогрішення та безчинства і потерпіло би якесь умалення повноти своїх благ, то Він і його від страждання, і безсилля, і втрати ізбавляє, виповняючи недостатнє, і по-батьківськи немічність підтримуючи, і підіймаючи від злого, а й більше того, усталюючи у доброму, і втрачене благо поповнюючи, і приводячи безчинство його та невпорядкованість до чину та порядку, і цілісність [його] довершуючи, і від усякого опоганення визволяючи» <8,9, стор. 104>.

уривки 22

- Бог – Великий

  «Великим, отже, Бог називається з огляду на особисту Його велич, яка подається від Нього усім великим, і яка поза всяке величчя переливається і безмежно простягається, усяке місце обіймаючи, усяке число перевершуючи, усяку нескінченність переступаючи, як щодо Його преповності, так і щодо веледілання, і щодо першоджерельних Його дарів; оскільки ці дари до всього причетні, [та] через нескінченно даровите виливання зовсім не маліють, а мають таку ж преповність, і не меншають через причетність, але й прещедріше виливаються. Величчя оте – і нескінченне, і незмірне, і незчисленне, і є воно наддостатком завдяки вільному та препростертому виливанню неосяжної величі» <9,2, стор. 105-106>.

уривки 23

- Бог – малий

  «А [як про] мале або легке стосовно Нього говориться, [бо Він] виходить за межі всякої ваги та простору, і через усе безперешкодно проходить (Муд. 7,24)» <9,3, стор. 106>.
  «Це мале – без кількості, і без величини, невловиме, нескінченне, неозначене, все осягаюче, а само неосяжне»
<9,3, стор. 106>.

уривки 24

- Бог – той самий

  «… те саме – надсущо вічне, незмінне, яке у собі пробуває, завжди однаково і так само мається, усім у такий самий спосіб присутнє … незмінне, непохитне, неникнуче, непереінакшуване, незмішуване, нематеріальне, препросте, самодостатнє, незростаюче, немаліюче, ненароджене … наддостаток і причина тотожності» <9,4, стор. 106>.

уривки 25

- Бог – інший

  «… [найменування] інше [Богу надається], оскільки через промисел Бог присутній усім і стається усім в усіх заради спасіння усіх (1 Кор. 12,6; 15,28), залишаючись у собі і невіддільно від своєї тотожності …» <9,5, стор. 107>.
  «… куди ж більше належить прояснювати священними й богодостойними, і таїнственними роз’ясненнями те, що стосується іншості видів та образів Того, Хто поза межами всього»
<9,5, стор. 107>.
  «… Божа іншість не є якимось переінакшенням пренезмінної тотожності, але унікальним помноженням себе та єдиноподібними ізходженнями щедрородючості на все»
<9,5, стор. 107>.

уривки 26

- Бог – подібний

  «… [будучи] над усе, Бог як такий до нічого не подібний, але Він сам дарує Божу подобу тим, що повертаються до Нього через уподібнювання (Еф. 5,1; 1 Сол. 1,6; 2,14; 1 Кор. 11,1; пор. 1 Кор. 4,16; 2 Сол. 3,7; 3,9; Євр. 6,12; 13,7; 3 Йо. 1,11)» <9,6, стор. 108>.
  «… властивість Божої подібності – усе приведене [до буття] повертати до Причини [всього]»
<9,6, стор. 108>.
  «… бо не Бог подібний до них … Бо щодо [буттів] того самого чину, то це мо
жливо … що обидва вони між собою подібні завдяки передуючій ідеї подібного; однак між Причиною та спричиненими не признаватимемо [такого] взаємопереставляння *» <9,6, стор. 108>.
  * Подібність між буттями того самого чину є взаємною, а подібність між розумними істотами і Богом – не взаємна, подібно як подібність між статуєю і людиною: статуя подібна до людини, але людина не є подібна до статуї; так само людина подібна до Бога, але Бог – не подібний до людини
(Св. Максим Ісповідник, «Схолії». PG 4,377С-380С. Див. Dionigi Areopagita, «Tutte le opere», стор. 581, виноска 385) <9,6, виноска 289, стор. 108>.
  «… Бог є причиною буття подібними та й підставою самої подібності …» <9,6, стор. 108>.

уривки 27

- Бог – неподібний

  «… богословіє [Святого Письма] почитає його [як] неподібного і з нічим несумірного, оскільки Він від усіх інший, і … що немає нічого подібного до Нього (2 Хр. 6,14; Іс. 40,25)» <9,7, стор. 108-109>.
  «… неподібне з огляду на те, що спричинені поступаються Причині, не досягаючи [її ніякими] нескінченними і незрівнянними величинами»
<9,7, стор. 109>.

уривки 28

- Боже стояння / сидіння

  «… Боже стояння чи то сидіння – … Бог перебуває сам у собі, і незрушно усталений у непорушній тотожності, і надвозсідає; … Він діє у тому самому стані і щодо того самого, і таким же чином; … з огляду на непереміщення із себе Він повністю є [в собі], і з огляду на саму непорушність Він теж цілковито нерухомий, і [все] це надсущо» <9,8, стор. 109>.
  «… Він – Причина стояння та сидіння всього, Той, Хто над усяке сидіння та стояння, і в Ньому все існує
(Кол. 1,17), бережене незворушним у сталості своїх благ» <9,8, стор. 109>.
  «… і зворотньо говорять богослови [автори Святого Письма], що Нерухомий
(Мал. 3,6) є теж тим, хто виходить на усе (пор. Еф. 4,6), і хто рухається (Бут. 11,7; Пс. 17,10-11; 46,6; 138,8-12 LXX, 2 Сам. 22,10; Муд. 7,22; 7,24; Єр. 23,23-24) … про те, що Він рухається, слід думати благочестиво: не як про переміщення, чи переінакшення, чи переміну … не умовий [рух], не душевний, не фізичний, але як такий, яким Бог приводить до буття, і утримує все, і всіляко піклується про все, і як такий, яким Бог усім присутній (Еф. 4,6) невловимим обняттям усього, і піклувальними ізходженнями на все суще та діяннями» <9,9, стор. 109-110>.

уривки 29

- Бог – рівний

  «… Бог є рівний не лише оскільки не складається з частин і не відхиляється, але й оскільки на все та через усе рівно поширюється (Еф. 4,6; Муд. 7,22-24), і оскільки є підставою самої рівності …» <9,10, стор. 110>.
  «… [Бог подає] рівне даяння, уділюване на всіх за достойністю»
<9,10, стор. 110>.
  «… [Бог є рівний] з огляду на те, що Він позамежно та в єдності наперед має у собі всяку рівність»
<9,10, стор. 110>.

уривки 30

- Бог – Вседержитель (2 Сам. 7,8; 2 Кор. 6,18)

  «… [іменем Вседержитель] називається [Бог] через те, що Він – вседержительне вміщення всього, яке містить та обіймає усіх, і яке поміщає, і основує, і обгортає … і з себе, як із вседержительного кореня, усе виводить; і до себе, як до вседержительної підвалини, усе повертає; і містить усе як вседержительне (2 Мак. 3,22) вміщення усіх» <10,1, стор. 111>.
  «Називається же Вседержителем Божественне Начало теж тому, що владарює всіма, і допомагає підвладним … і тому що всіма жадане та любе, і накладає всім добровільні ярма та приємні страждання божественної, і вседержительної, і вільної від печалі любові до своєї Благості
(Мт. 11,28-30)» <10,1, стор. 111>.

уривки 31

- Бог – Ветхий деньми  (Дан. 7,9; 7,13; 7,22)

  «… [як] Ветхий деньми Бог оспівується через те, що Він є [для] всього і тривалістю, і часом, і Він – раніше [від] днів, і раніше [від] тривалості і часу (Тит 1,2; Ді. 17,26; Іс. 40,28; Варух 4,10)» <10,2, стор. 111>.
  «Він є причиною тривалості, і часу, і днів»
<10,2, стор. 111>.
  «… [Бог] зображається і сивоволосим, і юним
(Дан. 7,9; 7,13; 7,22; Євр. 13,8): [образ] старця означає, що Він – древній та споконвіку (1 Йо. 1,1), а [образ] юнака, що Він – нестаріючий …» <10,2, стор. 112>.
  «… [образ] старця несе в собі те, що Він перший у часі, а [образ] юнака – те, що Він древніший за числом»
<10,2, стор. 112>.
  «… Бог оспівується і як вічність і як час, оскільки Він – причина усякого часу і вічності
(Проп. 3,11; Євр. 1,2); і [оспівується] як Ветхий деньми, оскільки Він – перед часом, і над часом, і змінює пори року і часи (Дан. 2,21); і знову-таки [оспівується] як Існуючий перед віками (Пс. 89,2 LXX), оскільки Він є і перед вічністю, і над вічністю, і Царство його – Царство всіх віків (Пс. 144,13 LXX; пор. Пс. 40,14; 71,19; 88,53; 105,48 LXX). Амінь» <10,3, стор. 113>.

уривки 32

- Про вічність і час

  «… годиться … дізнатися зі Словес [Святого Письма] про природу і часу, і вічності» <10,3, стор. 112>.
  «… буває, що знову-таки [Святе Письмо] називає вічністю всю тривалість нашого часу, оскільки властивістю вічності є древність, і незмінність, і вимірювання буття загалом»
<10,3, стор. 112>.
  «А часом [Святе Письмо] називає те, що пов’язане з виникненням, і загибеллю, і змінюванням, і перебуванням то в одному, то в іншому стані»
<10,3, стор. 112>.
  «… ми, тут обмежені в часі, братимемо участь у вічності, [як] каже богословіє [Святого Письма], коли досягнемо нетлінного та завжди такого ж [незмінного] віку
(1 Кор. 15,42; 15,52-54)» <10,3, стор. 112>.
  «Годиться, отже, не думати бук
вально, що те, що зветься вічним, є співвічним предвічному Богові» <10,3, стор. 113>.

уривки 33

- Бог – Мир

  «… Мир Божий (Пс. 71,7 LXX; Іс. 9,5; 32,17; Рим. 15,33; Еф. 2,14; Кол. 3,15; 1 Сол. 5,23; Євр. 13,20), начало примирення. Він бо всіх єднає і породжує та творить порозуміння і згоду між усіма. Саме тому усі стремлять до Нього, який повертає розділену їх многоту до повної одності і єднає міжусобну [між] усіма ворожнечу в однорідну спільноту (Гал. 5,17; Еф. 2,16)» <11,1, стор. 113-114>.
  «[Завдяки] участі у Божому Мирі, отже, вищі з єднальних [ангельських] сил єднаються самі ж із собою, і одні з одними, і з єдиним Мироначалом усіх; і єднають тих, що під ними, самих же із собою, і одних з одними, і з єдиним та вседосконалим Началом і Причиною миру [між] усіма
» <11,1, стор. 114>.
  «[Мир Божий] … неподільно досягає усіх, немов якимись кріпленнями, що обіймають розділених, визначає усьому межі, і границі, і запевняє безпеку …»
<11,1, стор. 114>.
  «Благо подає приязнь усім сущим, і оспівується священними богословами як сам Мир та Податель миру
(Еф. 2,14; Рим. 15,33; 2 Кор. 13,11; Фил. 4,9; 1 Сол. 5,23; 2 Сол. 3,16; Євр. 13,20; Пс. 28,11 LXX)» <4,21, стор. 71>.
  «Тому теж благі [істоти] - приятелі і у згоді усі, і нащадки єдиного Життя, і до єдиного Блага разом уставлені, і люб’язні, і однодушні, і привітні одне до одного»
<4,21, стор. 71>.
  «… як Бог перебуває в супокою та призводить супокій, і як Він – у собі, і всередині себе, і у всьому собі увесь над’єднається, і не входячи в себе, і помножуючи себе, залишає непорушною свою єдність, але й ізходить на все, [у собі] усередині увесь перебуваючи завдяки наддостатку все перевершувальної єдності – [про це] ні висловити, ні збагнути нікому із сущих ані не можна, ані не можливо»
<11,1, стор. 114>.
  «… Бог є підставою самого миру і в цілому, і кожного [його прояву] зокрема …»
<11,2, стор. 114>.
  «… Він усе одне з одним сполучає у незлитому їх з’єднанні …»
<11,2, стор. 114-115>.
  «… розгляньмо єдину і просту природу мирного єднання, яке єднає з собою усе, і [єднає буття] самі із собою, і одне з одним; і яке все береже в незлитім огорненні всього і незмішаним, і сполученим»
<11,2, стор. 115>.
  «Завдяки йому божественні [ангельські] уми, з’єднані зі своїми умозріннями, теж єднаються з тим, що умозрять, і відтак піднімаються до незбагненного єднання з тим, що над ум»
<11,2, стор. 115>.
  «Завдяки йому [людські] душі, об’єднуючи різнома
нітні свої розуміння, і зводячи [їх] до єдиної умової чистоти, прямують … умоосяганням до єднання, [що] над [усяке] умоосягання» <11,2, стор. 115>.
  «Завдяки йому єдине і нерозривне сплетіння всього існує у божественній його гармонії й гармонійно поєднується цілковитою злагодою, порозумінням та згуртованістю, об’єднуючись без злиття і тримаючись разом нероздільно»
<11,2, стор. 115>.
  «Бо поширюється
(Муд. 7,24) повнота вседосконалого Миру на все суще через препросту і бездомішкову наявність його єднальної сили» <11,2, стор. 115>.
  «… божественний Мир … сходить на все, … і подає себе всім … і переливається наддостатком мирної родючості, і перебуває завдяки наддостатку єдності увесь над’єдиний»
<11,2, стор. 115-116>.
  «… усі люблять бути в мирі з собою, і в єдності, і бути непорушними та невідпалими від себе та від приналежного їм»
<11,3, стор. 116>.
  «… вседосконалий Мир і є охороною бездомішкової особливості кожного зокрема; Він своїми миродарувальними піклуваннями береже всіх, [щоб були] без чвар та без змішання … і всіх усталює у стійкій та непохитній силі до взаємного миру та незрушності»
<11,3, стор. 116>.
  «… про миропроливальне чоловіколюбіє у Христі
(Тит 3,4) … Завдяки йому вчимося не ворогувати більше ані з собою, ані один з одним, ані з ангелами *, але співпрацюймо теж з ними у Божих [справах] мірою [наших] сил відповідно до промислу Ісуса, який усе в усіх ділає (1 Кор. 12,6; Еф. 1,23), й учиняє мир (Рим. 5,1; Еф. 2,14-16; Кол. 1,20; 3,15) невимовний та від віку напередпризначений, і знову примиряє нас із собою в Дусі і через себе і в Ньому – з Отцем (Еф. 2,11-22; Кол. 1,9-23; 3,12-17; Рим. 5,1)» <11,5, стор. 117>.
  *
Кол. 1,20; «Той не ворогує з собою, хто підпорядкував розумові (λόγος) гнівливість (θυμός) та пожадливість (ἐπιθυμία). А у мирі з людьми той, хто однаково ставиться до всіх. Хто ж ум свій зробив послушним до спонукувань, що через ангелів, той і з ангелами набув мир». Св. Максим Ісповідник, «Схолії». PG 4,400A-B. Див. Dionigi Areopagita, «Tutte le opere», стор. 589, виноска 436. <11,5, виноска 322, стор. 117>.

уривки 34

- Бог – Святеє святих (Дан. 9,24; пор. Іс. 6,3)

  «… святість – це вільна від усякого гріха і вседосконала та цілковито незаплямлена чистота» <12,2, стор. 120>.
  «… ці [імена] всеперевершувальної Причини годиться оспівати сповна, та ще й належить називати її всеперевершувальна Святість … Адже від неї в однині і сукупно походить та роздається всяка непримішана точність усякої справдешньої чистоти …»
<12,3, стор. 120>.
  «… оскільки преповний усього є Спричинювальний усе в єдиному всеперевершувальному наддостатку, то оспівується Він [як]
Святий святих і іншими [іменами], що відповідають Причині, яка прещедро переливається, та всеперевершуваності, яка поза межами [всього]» <12,4, стор. 120-121>.

уривки 35

- Бог – Цар царів (1 Тим. 6,15; Од. 17,14; 19,16)

  «… царство – це надавання усякого обмеження, і устрою, і закону, і порядку (Пор. 1 Хр. 29,11 і далі)» <12,2, стор. 120>.
  «… належить називати її … Царство превишнє … Адже від неї в однині і сукупно походить та роздається … усякий устрій та впорядкування сущих, що усуває незлагодженість, і нерівність, і несумірність, і радіє благочинній тотожності та правильності, і веде зі собою достойних мати в ній участь …»
<12,3, стор. 120>.

уривки 36

- Бог – Господь над володарями (Пс. 135,3 LXX; Од. 17,14; 19,16; 1 Тим. 6,15)

  «… господьство – це не лише перевага над слабшими, але і всяке вседосконале всеволодіння прекрасним та благим і справжня та непорушна певність (Пс. 109 LXX; Кол. 1,16)» <12,2, стор. 120>.
  «… належить називати її … Господьство … Адже … [від неї] усяке цілковите всеволодіння всім прекрасним, усякий благий промисел, що доглядає та підтримує підопічних …»
<12,3, стор. 120>.

уривки 37

- Бог – Бог богів (Пс. 49,1; 135,2 LXX)

  «… божественність – це всевидячий промисел *, який досконалою благістю все огортає, і обіймає, і собою наповнює, і вельми посідає все, що зазнає його промислу (Бут. 28,13; Пс. 49,1; 135,2 LXX)» <12,2, стор. 120>.
  * Етимологія слова θεός (Бог) – від θεάομαι (видіти).
Див. Dionigi Areopagita «Tutte le opere», стор. 593, виноска 461 <12,2, виноска 336, стор. 120>.
  «… належить називати її … препроста Божественність … [від неї] … усякий благий промисел, що доглядає та підтримує підопічних, благувідповідно даючи себе для обоження навернених» <12,3, стор. 120>.

уривки 38

- Бог – досконалий (Мт. 5,48)

  «Він – Досконалий, не лише як самодостатній, і сам собою єдино визначуваний, і увесь цілком предосконалий, але і як наддосконалий, оскільки все перевершує, і всяку нескінченність обмежує, а всяку крайню межу прерозгортає, й нічим не осягнутий і не охоплюваний, але простягається на все разом і над усе неприпинними даруваннями та безконечними діяннями» <13,1, стор. 121>.
  «Досконалим Він теж називається і як Той, Хто не зростає, та завжди звершений, і як немаліючий; як Той, Хто все у собі наперед має та прещедро виливається у єдиному неприпинному, і такому [самому], і преповному, та немаліючому даванні; у якому Він робить досконалим все, [що] досконале, і наповнює своєю досконалістю»
<13,1, стор. 121-122>.

уривки 39

- Бог – єдиний (1 Тим. 2,5; 1 Кор. 8,6; 12,9)

  «І ніяким мисленням непомисленне Єдине, [яке] над мислення, і невимовне ніяким словом Благо, [що] над слово …» <1,1, стор. 22>.
  «… Єдине [Він зветься] тому, що Він
є усім в єдності у наддостатку єдиної одності, та тому, що є причиною всього, не виходячи з єдиного» <13,2, стор. 122>.
  «… усе і частина всього причетні до Єдиного, і завдяки буттю Єдиного усе є сущим»
<13,2, стор. 122>.
  «… немає нічого із сущих, що не було би причетним у якийсь спосіб до Єдиного»
<13,2, стор. 122>.
  «… і Єдине – основа всього»
<13,3, стор. 122>.
  «… Єдине все у собі воєдино наперед має та обіймає»
<13,3, стор. 122>.
  «… усе відноситься і присвоюється Божественному Началу, завдяки якому, і від якого, і через якого, і в якому, і до якого усе існує, і встановлене, і перебуває, і утримується
(Кол. 1,16-17), і сповнюється, і повертається» <13,3, стор. 123>.
  «… годиться … оспівувати в єдності усю і єдину Божественність, Єдине – всього причину, яке передше всякого єдиного та численного …»
<13,3, стор. 123>.
  «І навіть саме [ім’я] Благості вживаємо для неї не тому, що воно придатне, але, бажаючи думати щось і говорити про невимовну її природу, найшанобливіше з імен їй насамперед посвячуємо»
<13,3, стор. 124>.
  «… божественний Мир … сходить на все, … і подає себе всім … і переливається наддостатком мирної родючості, і перебуває завдяки наддостатку єдності увесь над’єдиний»
<11,2, стор. 115-116>.
  «Тому Божественність, яка над усе, оспівувана і як Єдиниця, і як Тройця, не є ані одиницею, ані трійцею у розумінні нашому чи іншого когось із сущих, але щоб і над’єдиність її, і богородження істинно оспівати, іменуємо Надіменну троїчним та одиничним богойменням, для сущих надсущу. Та ніяка одиниця, чи трійця, ані число, ані одність, чи родження, ані інше щось із сущого, чи з того, що будь-кому відомо, не виражає сокровенність, яка над усе, і над слово, і над ум, надсутньо надсущої Пребожественності, яка над усе, і немає ні імені для неї, ні слова, але у недоступностях Вона позамежна»
<13,3, стор. 123-124>.

уривки 40

- Бог – перебування (моне), ізходження (проодос), повернення (епістрофе)

  «… є якась одна проста сила, саморухома до якоїсь єднальної злуки; [яка прямує] від Блага аж до найвіддаленішого з буттів, і від того [буття] зворотно по порядку через усе – назад до Блага» <4,17, стор. 64>.
  «… усе відноситься і присвоюється Божественному Началу, завдяки якому, і від якого, і через якого, і в якому, і до якого усе існує, і встановлене, і перебуває, і утримується
(Кол. 1,16-17), і сповнюється, і повертається» <13,3, стор. 123>.
  «… благувідповідні ізходження, ми намагатимемось по змозі оспівати, [виходячи] від Божих імен у Словесах [Святого Письма] …»
<2,11, стор. 44>.
  «… (Божественне Начало) даруючи себе всім буттям і розливаючи причастя всіх благ, Воно у єдності розрізняється, а помножується в єдиності і стає численним, від єдиного не відходячи»
<2,11, стор. 42>.
  «… Благість усе повертає до себе і є началом зібрання розсіяних, як єдиноначальна і єднальна Божественність, і все до неї стремить як до начала, як до утримування, як до звершення»
<4,4, стор. 53>.
  «… Благо …  від якого усе
(Кол. 1,16; Рим. 11,36; 1 Кор. 8,6; 11,12) постало та існує, як виведене від всездійснювальної Причини, і в якому все сталося, як на вседержительній підвалині охоронювано та утримувано, і до якого усе повертається, кожне як до свого завершення; і до якого все стремить …» <4,4, стор. 53>.
  «… Він – воднораз рушійна та ведуча вгору до себе сила, [до себе] єдиного самого із себе прекрасного та благого; і тому Він - об’явлення себе самого через себе самого, і благе ізходження з позамежної єдиності, і викликаний любов’ю рух простий, саморушний, самодіяльний, передіснуючий у Благу, і щедро струмуючий із Блага для сущого, і який назад до Блага повертається. У Благові [як щось] безконечне та безначальне особливо виявляє себе Божа Любов, немов якесь вічне коло, яке завдяки Благу, від Блага, і у Благу, і до Блага звершує шлях [свій] у невідхильному обертанні, і яке в тому самому [стані] та таким самим [способом] і прямує завжди вперед, і перебуває в спокою, і повертається до свого попереднього стану» <4,14, стор. 63>.
  «… [іменем Вседержитель] називається [Бог] через те, що Він – вседержительне вміщення всього, яке містить та обіймає усіх, і яке поміщає, і основує, і обгортає … і з себе, як із вседержительного кореня, усе виводить; і до себе, як до вседержительної підвалини, усе повертає; і містить усе як вседержительне
(2 Мак. 3,22) вміщення усіх» <10,1, стор. 111>.
  «… не буде це протиріччям сказати, що Бог є «сама Сила», чи «саме Життя» та що Він є підставою і «самого життя», чи миру, чи сили. Бо у першому випадку [ці ймення] – від сущих і головно від первинно сущих, оскільки Бог називається Причиною всіх сущих, а у другому випадку [кажемо так про Бога], оскільки Він – над усе і над первинно сущих Надсущий надсущо»
<11,6, стор. 117-118>.
  «… «самим Буттям», і «самим Життям», і «самою Божественністю» називаємо – що стосується начала, і божества, і причини – єдине н
адначальне і надсущне Начало та Причину всього, а що стосується участі, [називаємо] піклувальні сили, що даються від Бога, [який сам] поза участю … Благий є підставою їх (первинно сущих) [існування] …» <11,6, стор. 118>.
  «… святими
(Лев. 11,44; Мт. 27,52; 1 Сол. 3,13; 2 Сол. 1,10; Од. 16,6; 18,20), і царями (1 Пет. 2,9; Од. 1,6; 5,10), і володарями (Чис. 11,28; Еф. 6,5; Кол. 3,22; 1 Тим. 6,1), і богами (Пс. 81,6 LXX; Йо. 10,34-35) Словеса [Святого Письма] називають перших у всяких чинах, через яких нижчі, маючи участь у дарах від Бога, у своїй різноманітності помножують простоту подавання перших; [а] найперші, піклуючись [про нижчих] богоподібно зводять до властивої їм єдності багатоманітність нижчих» <12,4, стор. 121>.

bottom of page