top of page
Крестопроісхожденський монастир
Студійського Уставу у Підкамені

   Селище Підкамінь розташоване на відстані близько 25 км від м. Броди на Львівщині. Назва походить від величезного каменя пісковикового останцю (висотою 17 м і шириною 8-10 м), який височить на горі. Ця неповторна пам’ятка природи - свідчення того, що 15-20 млн. років тому на цьому місці було дно моря. В землі дотепер часто віднаходять морські мушлі. Недалеко від каменя є печери, де, за свідченнями археологів, жили люди ще кам’яного віку. Пізніше одна з печер служила підземним храмом, інша була келією.

P1050007.JPG

   Початок монашого життя у цій місцевості також пов’язаний із каменем. На ньому в часах Галицько-Волинського князівства було споруджено монастирську церкву оборонного характеру. Про точний час та причини згасання життя давньої обителі сучасники можуть тільки здогадуватися. Перша задокументована згадка про монастир належить до 1464 р. У 1519 році татари спалили Підкамінь, частину жителів полонили, а інші загинули мученицькою смертю, тож від давньої святині не лишилося й сліду.
   У 1612 р. у Підкамені розпочато будівництво римо-католицького домініканського монастиря. Урочисте посвячення величного храму відбулося 15 травня 1695 року. Поруч виросли будівлі монастиря, оточені мурами заввишки 4-6 м, які в плані нагадують зорю. По кутах вибудовано круглі вежі. Автором плану оборонних стін та численних підземних укриттів був відомий військовий інженер Христофор Дальке (його ім‘я тісно пов‘язане з Кам‘янцем-Подільським). На території монастиря зберігся колодязь глибиною ~ 100 м.
   В подвір‘ї височить на постаменті коринтська колона з фігурою Богоматері, вилитої з міді та позолоченої. Позолота статуї самовідновилася в др. пол. 90-х рр. XX cт., коли розпочалася відбудова монастиря. Дивне враження незнищенності духовних скарбів створює ця позолота поруч зі зруйнованими від обстрілів стінами.
   Завдяки численним зціленням прочан, що приходили до обителі, монастирську гору вірні також уважали святою. Особливе її вшанування починається від XVI ст. і пов’язане з об’явленням Пресвятої Богородиці. За переказами, Богоматір з’явилася місцевому людові й віддячивши за набожність, залишила на згадку про себе відбиток стопи, подібно, як і в Почаєві. 1739-1741 рр. на схилі гори, поблизу монастиря, зведено каплицю Стіп Богородиці - сьогодні це храм святої Параскеви-мучениці.
   Період розквіту Підкамінської обителі припадає на XVIII ст. Саме тоді різко зростає кількість паломництв до святині. Важливою подією для монахів була коронація ікони Богородиці, яку віддавна почитали як чудотворну. 1725 р. папа Венедикт XIII прислав для неї з Риму золоті освячені корони. Загальна кількість всіх учасників свята досягла 200 тис.(!) осіб. Особливу атмосферу підкреслювали військові прапори та сальви з 56 гармат. Упродовж святкування відслужено 4169 мес, виголошено багато проповідей, випалено 28 000 лампад та свічок. Оскільки храм не зміг умістити всіх прочан, святкування відбувалося на сусідньому пагорбі.
   У 1746 р. при Підкамінському монастирі було відкрито генеральні студії, де отримували вищу теологічну освіту, діяла мистецька школа. Ще в серед. XVII ст. ченці заснували лічницю та притулок для вбогих, працювала аптека. Однак 12 серпня 1769 р., через епідемію чуми, монастирську браму зачинено. Троє отців посвятилися вмираючим та хворим – і – о диво! – не заразилися. Саме вони очолили процесію, коли через два роки знову був відкритий монастир.
   У 30-х рр. XVII ст. заведено спеціальну книгу, куди записували випадки зцілень та навернень, пов’язаних із чудотворною іконою Підкамінської Богородиці. Кожне зізнання перевіряла на правдивість спеціальна комісія, опитувала свідків, фіксувала час, місце та ін. До сьогодні збереглася тільки незначна частина описів чуд, що були залучені до літературного обігу, - всі інші свідчення зникли разом із архівом у першій пол. XX ст.
   Слава про святиню в Підкамені розійшлася далеко за межі України. Один із уцілілих записів свідчить:“... У 1702 р., в сам день Благовіщення, прибув сюди чоловік аж із Хорватії на ім”я Гавриїл Ведидович. Був незрячим, але завдяки вірі не боявся довгої виснажливої дороги. Йшов із надією, що прозріє. І Марія винагородила бідного паломника – ще за 20 миль від Підкаменя чоловік побачив сніг, що танув...”
   Хоча монастирський комплекс за розташуванням та характером укріплень був міцною фортецею, все ж могутні мури не змогли захистити обитель. Труднощі спіткали ченців після першого поділу Речі Посполитої (1772) та приєднання Галичини до австрійської корони. Відразу після оголошення декрету нового уряду про ліквідацію монастирів розпочалися заходи, спрямовані на закриття обителі: конфісковано зброю, коштовності, відібрано частину земельних угідь, до Золочева перенесено монастирську аптеку. Лише смерть цісаря Йосифа II врятувала монастир від остаточного закриття. Однак, незважаючи на всі намагання духовенства, святиня у Підкамені вже не змогла досягти розквіту, яким втішалася у XVIII ст., а згодом почала занепадати. У 1913 р. у її стінах проживало лише 8 священиків та 7 монахів (в той час, як у XVIII ст. монастир налічував близько 150 ченців).
   Під час першої світової війни обитель зазнала значних втрат та руйнацій. Внаслідок артилерійських обстрілів згорів дах монастиря та храму, завалилася верхня частина вежі. Вогонь знищив цінну бібліотеку та архів. Не встигли монахи відновити зруйноване, як розпочалася друга світова війна. Проте найстрашнішим етапом в історії святині став радянський час. Влада організувала на території обителі спершу в’язницю, опісля – психоневрологічний диспансер закритого типу. Головний храм було перетворено на конюшню та гараж. Значну частину оборонного муру розібрали для потреб інтернату. В одній із каплиць зберігали збіжжя, в іншій – мінеральні добрива. Місце, де вчора процвітало духовне життя, сьогодні перетворилося на руїну: розвалені мури, купи цегли та сміття. З року в рік Підкамінська святиня руйнувалася дедалі більше.
   Лише 1997 р. сакральні споруди та частину келій передано монахам Студійського уставу УГКЦ. Цього ж року, у Хрестопоклінну неділю, тут було відправлено першу врочисту Божественну Літургію. Розпочалися роботи над відбудовою святині...
   Побачивши ці руїни, зрозуміли, що людськими силами відродити обитель неможливо, ­– розповідає настоятель монастиря єрм. Методій Костюк. – Самі обставини спонукали нас повністю віддатися Божій опіці. Найперше розібрали замурований вхід в’їзної брами. Це стало своєрідним символом: святиня знову відчинилася для людей. Було розпочато перекритття даху головного храму, щоб перешкодити дальшому його руйнуванню. Почали відновлювати одну з колишніх монастирських каплиць і невдовзі посвятили тут храм у честь ікони “Не ридай мене, Мати”, де молимося щоденно.
   Недавно облаштовано підземний храм Усікновення голови Івана Хрестителя. У грудні цього року відбулося посвячення третьої церкви – надбрамної, в честь Покрову Пресвятої Богородиці. Зараз на подвір’ї монастиря триває відновлення каплиці, в якій плануємо відкрити храм новомучеників УГКЦ, зокрема, блаженного о. Миколая Цегельського, який деякий час тут відбував ув’язнення.
   Сьогодні в монастирі маємо святині, яким поклоняються численні паломники – як українці, так й іноземці. Це, зокрема, чудотворне розп’яття XVII ст., дивом врятоване від спалення у страшні роки переслідувань; ікона Воздвиження Чесного Хреста з частинкою Животворящого Господнього Хреста. В іконостасі міститься празнична ікона “Не ридай мене, Мати”, яку хтось із паломників назвав “Преддвер’ям радості”.  Сама ж Підкамінська чудотворна ікона – через Кременець, Львів і Краків – потрапила до Вроцлава, де зберігається дотепер. Запрошуємо до нашого монастиря на урочисті богослужіння у Хрестопоклінну неділю, також 2 липня, в день святого апостола Юди Тадея. Колись у цей день тут був великий відпуст у честь ікони Підкамінської Богородиці. Наш монастир називається Крестопроісхожденським, тому урочисто святкуємо 14 серпня празник Походження древа Чесного Хреста. І, звичайно, очікуємо паломників 11 вересня на Усікновення голови Івана Хреститела та на Покров Пресвятої Богородиці.

bottom of page