top of page

Відбулася ХХ-та ювілейна піша проща до Свято-Успенської Унівської лаври

1314638200_univ28_vel.jpg

   У паломницькій ході взяли участь півтори тисячі учасників з різних регіонів України. 25 серпня 2011 року вони вийшли зі Львова, щоб уже через три дні (28 серпня) прибути до знаного відпустового місця – села Унів, де в обителі монахів-студитів святкували храмовий празник Успіння Пресвятої Богородиці.

   «Господи, до кого ж нам іти? У Тебе слова життя вічного» євангельський висновок Апостола Павла був біблійним мотто цієї прощі, присвяченої темі Слова Божого в житті людини.
   «2013 року відзначатимемо 1025-ліття хрещення Руси-України. На черговій сесії Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ було вирішено заохочувати священнослужителів підготовляти вірних до такої визначної події. Відповідно кожен з цих років присвячений якійсь темі. 2011 рік – керигмі, тобто проповідуванню Божого Слова. Місія християнина – слухати Святе Письмо, оскільки зі слухання народжується віра, й нести Благу вість іншим. Тож цьогорічна проща особлива упродовж прочанського маршруту наперед запрошені проповідники у формі реколекцій висвітлюють в різних аспектах тему Слова Божого», розповів керівник прощі ієрм. Юстин Бойко.
   За словами о. Юстина, у кожному селі, де зупинялися на молитву паломники, для них проводили науки. Опісля раз в день відбувалися так звані Біблійні читання. Проща складалася з 30 груп, в кожній з яких читали і обговорювали наперед вибраний біблійний текст (притчі, в яких Христос говорить про Царство Небесне). «Цей метод дуже цікавий, бо іноді прості люди, прочани настільки глибоко й щиро інтерпретують почуте, що навіть найбільші богослови замовкають. Особливо оригінальне пояснення євангельських істин мають діти», сказав щодо цього керівник прощі до Унева.
   26 серпня на зустріч з учасниками духовної подорожі в село Миколаїв прибув ігумен Свято-Успенської Унівської лаври ієрм. Теодор Мартинюк. Після спільного Молебеня до Пресвятої Богородиці о. Теодор звернувся до паломників: «Слово Боже основа нашого християнського життя. Щодня ми вживаємо безліч різних слів, щоб спілкуватися між собою, ділитися інформацією чи емоціями. Часто навіть не зауважуємо, якими словами користуємося для цього. Проте, щойно відкриємо Святе Письмо, відразу відчуваємо, що там на кожній сторінці є особливі слова».
   27 серпня 2011 року вже в Уневі з вітальним словом до прочан звернувся колишній багатолітній ігумен Свято-Успенської лаври, нині Єпископ-помічник Львівської архиєпархії, Владика Венедикт (Алексійчук).

 

Маріанна Кузан

Джерело: УГКЦ
Фото: Василь Пишкович

Храмовий празник у Святоуспенській Унівській лаврі

1314650256_0111_hramovyj_praznyk.jpg

   «З року в рік, ось уже десятиліття, ми збираємося тут, як діти Божі, щоб відсвяткувати одне з найбільших свят Пресвятої Богородиці – її Успіння», – промовив владика Венедикт під час Архиєрейської Літургії в Уневі.

   Єпископ-помічник Львівський очолив урочисте Богослужіння у співслужінні о. Зенона Хоркавого з Австралії, о. Юрія Коласи - генерального вікарія для вірних східного обряду у Відні (Австрія) сотрудника римо-католицької парафії Петра і Павла у Перемишлянах кс. Єжи Глінки та численного духовенства.
   Під час Літургії єпископ-помічник Львівський рукоположив у пресвітери диякона Руслана Мартинюка. Диякон Руслан завершив Львівську Духовну Семінарію, дияконську практику проходив у Львові при храмі Воскресіння Господнього (вул. Городоцька, 319 а).
   Як зазначає настоятель Святоуспенської Унівської лаври, ієрм. Теодор, цьогорічне ювілейне святкування зібрало близько тридцяти тисяч паломників та гостей з усієї України – «від Півдня до Півночі». Окрім присутніх із західних теренів України, були паломники із Дніпродзержинська, Кіровограда, Києва, а також з-за кордону: Швейцарії, Словаччини, Польщі.

1314649667_dsc_3924_vl.Venedykt.jpg

   У контексті проповіді владика Венедикт пояснив походження свята Успіння Богородиці і зауважив, що згадка про нього міститься в апокрифах. Рівно ж наголосив, що «подія відходу Богородиці у вічність є дещо далекою з нашим уявленням про смерть». Як зауважив єпископ, «відхід у вічність – це зустріч з Богом, до Котрого ми молилися усе наше життя».

   Крім того, заохотив дивитись на труднощі та проблеми життя в контексті смерті, де багато непорозумінь втрачають свій сенс. «Що з того, що хтось повівся зі мною несправедливо і нечесно, – у контексті смерті – це несуттєво», – наголосив владика Венедикт і закликав побачити своє життя і наші проблеми у світлі нашого успіння, «тоді наше життя набере зовсім іншого підходу, буде сповнене не смутку, а радості», – зауважив єпископ.
   Рівно ж Владика зосередив увагу на безцінному дарі, яким є життя, як часі приготування до вічності. На переконання Архиєрея наш рай і наше пекло починаються вже тут, на землі, «і якщо Бог був найбільшою цінністю, задля якого я укладав це життя і здобував цей скарб на небі, то смерть – це печатка, що так буде вічно». Для людини, котра живе без Бога тут, на землі, смерть – стане «печаткою», що її вічність також буде без Бога.
   Після завершення Божественної Літургії Владика Венедикт подякував Богові за новопоставленого ієрея Руслана, зазначивши, що «сьогодні, на цій Літургії, сталось чудо – людина дала Богові ствердну відповідь».
   У своєму слові Архиєрей також згадав про Собор УГКЦ, який відбудеться у Бразилії і буде присвячений монашеству: «Наша Церква буде представлена усіма континентами і вестиме мову про роль та завдання осіб богопосвяченого життя у Церкві». 

1314649933_dsc_3853_sv.Liturgia.jpg

   На завершення єпископ-помічник Львівської архиєпархії передав вітання та благословення духовенству та усім паломникам від Блаженнішого Святослава, котрий в даний час перебуває в Аргентині.

 Рівно ж Владика привітав настоятеля Унівської Лаври, ієрм. Теодора, і подарував ікону Різдва Пресвятої Богородиці. «Богопосвячені особи – це ікони, які вказують на Бога», – зазначив Архиєрей.

   Відтак ігумен подякував владиці Венедиктові за служіння і велику працю, яку він вклав у розбудову обителі, «приміщення якої з 1991 р. використовували як психоневрологічний інтернат». У дар настоятель підніс копію ікони Унівської Богородиці та, привезену з гори Афон.
   У своєму слові ієрм. Теодор висловив вдячність отцям-ректорам Дрогобицької та Львівської семінарій за допомогу в організації прощі, представникам районної влади, ДАІ, Львівській облдержадміністрації, Львівській міській раді та усім жертводавцям і людям доброї волі, які доклались до проведення цьогорічного свята.
   Особливу подяку ігумен скерував на адресу незмінного організатора й керівника триденної пішої прощі Львів-Унів ієрм. Юстина (Бойка). За його словами, 27 серпня владика Венедикт вручив о. Юстину відзнаку за двадцятилітнє служіння людям і Церкві «пішою проповіддю віри» і побажав не зупинятись на півтори тисячах прочанах, які цьогоріч взяли участь у паломництві.

Іванна Рижан

Джерело: Львівська архиєпархія
Фото: Василь Пишкович

«Хто щоразу бере участь у прощах до Унева, бачить, як вони кількісно та якісно зростають», − Владика Венедикт (Алексійчук) до учасників прощі

1314696978_img_6123_vl.Venedykt.jpg

   25-28 серпня 2011 року відбулася 20-та ювілейна проща до Свято-Успенської Унівської лаври. Понад півтори тисячі прочан з України та світу три дні йшли зі Львова до Унева (60 км), щоб віддати шану чудотворній іконі Пресвятої Богородиці, зачерпнути сил та віри в цілющому джерелі, відвідати давнє монаше поховання на Чернечій горі, помолитися у святій обителі монахів Студійського уставу та взяти участь у святковому Богослужінні.
   Напередодні свята Успіння Пречистої Діви відбулися традиційні нічні чування, в яких під зоряним небом Унева спільно славили Бога паломники із всіх західних областей України, з Києва, Кіровограда, Одеси, Сум, а також гості з Білорусі, Польщі, Словаччини, Німеччини, Франції та Швейцарії.

   Після хресної ходи довкола храму з плащаницею Успіння, під час Великої вечірні, з вітальним словом до прочан звернувся присутній на святкуваннях Єпископ-помічник Львівської архиєпархії Владика Венедикт (Алексійчук).

   «Божа ласка зібрала нас разом, щоб ми відзначили велике свято − перехід Богородиці від земного життя до вічності. Вже сотні літ до Унівського монастиря приходять у цей день прочани, бажаючи віднайти тут Бога. Йдемо з різними почуттями, переживаннями, однак кожен очікує, що на цьому місці, де просіяла своїм явленням Пресвята Богородиця, отримаємо благодать, сповнимося великої радості життя», − сказав у своєму слові до прочан Єпископ-помічник Львівської архиєпархії.
   «Покликання християн, − продовжив свою проповідь Владика Венедикт, − ставати проповідниками Христа, являти Бога світові, як це робили святі − не лише словами, а власним життям. Пресвята Богородиця дозволила Богові діяти через себе, носячи цього Бога – Ісуса Христа – у своєму серці», − побажав Владика Венедикт.
   Львівський архиєрей зауважив: «Сьогоднішнє свято вимагало чималих старань. Хто щоразу бере участь у прощах до Унева, бачить, як вони кількісно та якісно зростають. Але мало хто знає, скільки зусиль, нервів, праці треба витратити, щоб цього досягти. Господь вибрав собі таку «жертву», яка вже багато років поспіль вкладає всі свої можливі й неможливі зусилля, збирає команду і веде прочан до Свято-Успенської Унівської лаври. Ця особа − наш співбрат, ієромонах Юстин (Бойко)».
   На знак вдячності та з нагоди 20-го ювілейного унівського паломництва від імені Церкви Єпископ-помічник Львівський вручив організаторові духовної мандрівки, її натхненникові та ведучому – о. Юстину, подячну грамоту, зауваживши, що це лише відзнака, а справжня подяка чекатиме душпастиря в Небі.
   «Унівська проща формує мене як священика, монаха та людину. Ця прочанська діяльність відкрила одну з можливостей моєї реалізації. Намагаюся виконувати її з любов‘ю та відданістю. Прошу в Бога бути добрим знаряддям в Його руках», − сказав керівник Унівської прощі. За допомогу в організації паломництва о. Юстин (Бойко) висловив подякував своїй команді – мирянам, семінаристам Дрогобицької та Львівської семінарій і студентам Українського католицького університету.
   Наступного дня, 28 серпня, відбулася святкова Божественна Літургія, яку очолив Єпископ-помічник Львівської архиєпархії Владика Венедикт.

Маріанна Кузан
Джерело: УГКЦ
Фото: Павло Слюсарчук

СЛОВО ІГУМЕНА УНІВСЬКОЇ ЛАВРИ

Дорогі прочани!

   Вже минає двадцять років з того часу, коли в Унівській Лаврі почало відроджуватися монаше життя. 1991 р. в Успенському храмі Лаври після жахливого лихоліття переслідування вперше було відслужено богослуження ченцями студійського уставу. Того ж року розпочався активний прочанський рух до Унева, в якому особливе місце займає успенська піша проща зі Львова. У цій прощі вже взяли участь десятки тисяч прочан. Що потягає нас здійснювати прощі? Чи тільки можливість випробувати свої фізичні сили, адже проща вимагає багато зусилля? Напевно, ні. Головним стремлінням прочанина є почути Слово Боже, яке дуже часто проповідується протягом прочанського шляху та на сам празник Успення в Уневі. Прочанин у Слові Божому віднаходить дороговказ для свого життя. Так легко загубитися на життєвих шляхах у теперішньому світі. А скільки можемо зустріти фальшивих орієнтирів, які неправдиво вказують людині життєвий напрям.

1314650118_dsc_4065_ihumen.jpg

Без сумніву Слово Боже є найкращим і найпевнішим нашим орієнтиром, бо ж саме у Господа є «слова життя вічного» (Ів. 6, 68)! Незамінним нашим співпрочанином є Пресвята Богородиця, котра була Матір’ю Слова Божого і котра подала нам приклад зберігати Його у своєму серці (Лк. 2, 51). Нехай вона нас супроводжує й у цій ювілейній прощі.

   Дорогі прочани! Ми щиро бажаємо вам, щоб кожен із вас й цього року щасливо пройшов свій паломницький шлях до Унева та щоб почуте Слово Боже принесло рясні плоди у вашому житті.

Єрм. Теодор Мартинюк, Ігумен

СЛОВО КЕРІВНИКА ПРОЩІ

1313766385_11111111_ierm.Justyn.jpg

 Дорогі у Христі, сьогодні ми вирушаємо до Святоуспенської Унівської Лаври прощею, яка є ювілейною, себто ХХ з черги. Перша відбулася у 1991 році з ініціативи Марійської Дружини храму св. Архистратига Михаїла, що у Львові під духовним проводом єрм. Йосифа Міляна (на даний час єпископа-помічника Київської Архиєпархії УГКЦ).

   Протягом ось цих 20-років змінилося не одне покоління прочан, але незмінним залишається одне – місце паломництва. Пресвята Богородиця, що об’явилася в Уневі щороку кличе нас до себе, щоб ми знову і знову змогли побачити особливу присутність Божу у нашому житті, житті нашого Hароду та цілого світу. Христові слова «ось я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт. 28,20) повинні стати великою заохотою у тому, щоб варто жити з Богом і для Бога. Саме з цього починає людське життя набирати сенсу, коли у його центрі стоїть Господь!
   Цьогорічна проща є присвячена темі Слова Божого у житті людини. Саме її розкриватимуть перед нами заздалегідь запрошені духовні провідники. Основною спонукою у виборі цієї теми стало звернення Постійного Синоду УГКЦ у тому, щоб належним чином приготуватися до святкування 1025 ліття хрещення Руси-України, яке святкуватимемо у 2013 році. 2011 рік Синодальні Отці закликають присвятити саме роздумам на роллю Божого Слова у нашому житті. Залишаючи завдання розкриття цієї теми особам, яких ми запросили наперед, а також координаторам груп, які з разом з Вами спробують зглибити її у часі біблійних читань, хочу поділитися з Вами кількома думками відносно цього.
   Чим є Слово Боже і яке значення воно має у моєму житті? Це питання належить до основних, яке повинен собі щодня ставити християнин. Адже автором цього слова не є людина, але Бог, який «задля нас людей і нашого ради спасіння зійшов із небес, і воплотився з Духа Святого і Марії Діви, і став чоловіком. і був розп'ятий…і страждав, і був похований… і воскрес у третій день…і вдруге прийде судити живих і мертвих, а Його царству не буде кінця». Ця правда про Господа, яку ми щодня визнаємо у «Вірую» підчас Святої Літургії виразно показує нам, що Бог не є байдужим, пасивним, щодо життя людини, але є люблячим Батьком, який піклується про кожного, щоб кожному відкрити двері життя вічного. З огляду на це і Слова Божі, які ми читаємо у Святому Письмі говорять нам передовсім про життя вічне і про те, як нам його осягнути.
   Період історії, у якому живемо характеризують дві досить цікаві тенденції. З однієї сторони усе людство стремить до того, щоб уможливити людині вічне життя. Щоб це побачити, не потрібно йти далеко. Вистачає поглянути на постійні пошуки безсмертя у сучасних наукових експериментах, особливо медичних. Людина щораз то більше бажає бути вічно молодою, красивою. З іншої сторони не можна не зауважити і другої тенденції, яка намагається немовби викинути Бога з життя людини через надмірну рекламу дочасного і відкинення усього того, що є пов’язане з Ним.
   «Живи теперішньою хвилиною» - такі слова можна досить часто почути тепер. Вони самі у собі не є погані, але коли вони не сповнені вірою у життя вічне з Господом, то вони можуть стати для сучасної людини однією із форм втечі від насущних питань людського життя. Адже ж правда про те, що існує життя вічне є великою заохотою у тому, щоб змінювати час, історію, країну, землю, у якій живемо. Саме свідомість того, що існує життя вічне з Господом і що Господь діє у житті кожної людини, спонукало не одне покоління людей, особливо християн творити, жити, працювати. Погляньмо хоча б на твори архітектури побудовані давним давно, якими ми милуємося до сих пір, або на музичні твори, які до наших днів не втрачають своєї популярності. Ось ця «невмирущість» згаданих творів криється передовсім у тому, що люди, які їх творили були наскрізь просякнуті вірою у життя вічне з Господом! Саме віра у те, що життя вічне і Бог є однією і тією ж істиною спонукала їх відкривати двері майбутнього ще у цьому світі!
   Проте, не завжди Слова Божі про життя вічне знаходили підтримку людства. Не знаходять вони повного розуміння рівно ж і у наші дні. Однак, Вже Євангелист Йоан у своєму благовістуванні згадує про те, як деяка частина тих, які постійного слідували за Христом, почувши від Нього слова «Хто тіло моє їсть і кров мою п'є, той живе життям вічним, і я воскрешу його останнього дня», сказали: «Жорстока ця мова! Хто може її слухати?» (Йо. 6,54,60). Саме незрозуміння основного послання слів Христа стало причиною того, що вони відійшли від Нього. Проте, не відійшли усі. Залишилась горстка, яка устами Апостола Петра на запитання Ісуса «Невже й ви бажаєте відійти?» відповіла Спасителеві: «Господи, а до кого ж іти нам? Це ж у тебе - слова життя вічного!» (Йо. 6,68). І саме ця горстка після вознесіння Христового рознесла по всьому світу справжній зміст цих Божих Слів. Завдяки їхній проповіді рівно ж і ми сьогодні є послідовниками Христа Ісуса.
   «Господи, а до кого ж іти нам? Це ж у тебе - слова життя вічного!» Ці слова стали основним моттом звернення блаженного Папи Івана Павла ІІ до української молоді виголошеного ним підчас незабутнього візиту в Україну у 2001 році. Прислухаймося сьогодні до них, вони звучать по-особливому і є закликом до переміни свого життя, життя свого Народу та світу: «Христос має «слова життя вічного». Його слова тривають навіки і, понад усе, відкривають двері вічного життя. Коли Бог говорить, Його слова дають життя, кличуть до існування, скеровують на шлях, зігрівають розчаровані й збентежені серця та вселяють у них нову надію. (…) Нехай на цій дорозі вас супроводжує Пресвята Богородиця, яку дуже почитають на українській землі. Любіть Її і слухайте Її. Вона навчить вас, як зробити з самих себе щирий і великодушний дар Богові й братам. Вона спонукає вас шукати у Христі повноту життя і радості. Таким чином, ви станете у Церкві новим поколінням святих вашої землі, вірних Богові й людям, станете апостолами Євангелія, насамперед серед ваших ровесників. Вашою духовною поживою нехай буде Євхаристійний Хліб, нехай буде Христос. Приймаючи Його у Пресвятій Євхаристії, назавжди залишитеся у Його любові й принесете щедрі плоди. І якщо інколи дорога стане крутою, якщо дорога вірності Євангелію буде здаватися вам занадто зобов'язуючою, бо вимагатиме жертви відважних виборів, пригадайте про нашу зустріч. Таким чином ви зможете наново пережити той ентузіазм визнання віри, що ми сьогодні разом зробили: «Господи, до кого підемо? У Тебе є слова життя вічного!». Повторюйте це визнання віри й не бійтеся! Христос буде вашою силою й вашою радістю».
   Ось цим закликом хочу закінчити цьогорічне моє слово до Вас, дорогі мої і любі друзі! Пресвята Богородице, провадь нас до свого Сина! Не дай нам заламатись на життєвих закрутах! Підтримай, захорони та допоможи нам! Ти Мати нашого Господа і наша Мати! Тому через Твої материнські руки передаємо нас самих, наше життя Твоєму Синові і Богу нашому! Нехай Він, як Люблячий і Милостивий, вчинить нас своїми Апостолами у часі, у якому живемо!

У Христі,

Єрм. Юстин Бойко, студит
Керівник прощі

СЛОВО З НАГОДИ ХХ-ої ПРОЩІ

1312753248_justyn_bojko.jpg

Єромонах студійського уставу о. Юстин Бойко (керівник прощі), в інтерв’ю для Радіо Ватикану розповів про ХХ-е ювілейне паломництво до Святоуспенської Унівської Лаври 25-27 серпня 2011 року, а також роль та місце літніх піших прощ у житті християнина.

Подячна грамота керівнику прощі

1316345289_dsc01473_hramota.jpg

  Преосвященіший владика Венедикт по закінченні Вечірні звернувся до прочан із словом, зокрема наголосив, що «Сьогоднішнє свято вимагало чималих старань. Хто щоразу бере участь у прощах до Унева, бачить, як вони кількісно та якісно зростають. Але мало хто знає, скільки зусиль, нервів, праці треба витратити, щоб цього досягти. Господь вибрав собі таку «жертву», яка вже багато років поспіль вкладає всі свої можливі й неможливі зусилля, збирає команду і веде прочан до Свято-Успенської Унівської лаври. Ця особа - наш співбрат, ієромонах Юстин (Бойко)».
  На знак вдячності та з нагоди ХХ-го ювілейного унівського паломництва від імені Церкви Єпископ-помічник Львівський вручив організаторові духовної мандрівки, її натхненникові та ведучому – о. Юстину, подячну грамоту, зауваживши, що це лише відзнака, а справжня подяка чекатиме душпастиря в Небі.

  «Унівська проща формує мене як священика, монаха та людину. Ця прочанська діяльність відкрила одну з можливостей моєї реалізації. Намагаюся виконувати її з любов‘ю та відданістю. Прошу в Бога бути добрим знаряддям в Його руках», - сказав керівник Унівської прощі. За допомогу в організації паломництва о. Юстин (Бойко) висловив подякував своїй команді – мирянам, семінаристам Дрогобицької та Львівської семінарій і студентам Українського католицького університету.

Унівська проща – міжконфесійне єднання

1314740472_mizhkonfesijne.jpg

  Починаючи з 1998 року, учасники пішої прощі зі Львова до Святоуспенської Унівської лаври (60 км.), зупиняються на молитву у храмі Покрови Пресвятої Богородиці УАПЦ у селі Миколаїв, Пустомитівського р-ну, на Львівщині. Понад півтори тисячі прочан щоразу знаходять тут сердечний прийом та щирий почастунок.
 «Якби люди мали віру, яку заповів Ісусу Христос, і любов, необхідну для спасіння душі кожного християнина, то питання міжконфесійної роз’єднаності було б далеко другорядним. Ці перешкоди пов’язані лише з людськими слабостями та інтригами. Богу дякувати, в наших селах такого непорозуміння нема. Тому що якого б не були визнання чи обряду, ми передовсім - діти Божі», - вважає настоятель православного храму митрофорний протоієрей Петро-Володимир Петришин.

   «Я з великим трепетом, з боязню зустрічаю паломників, - каже священик. – Та кожного наступного разу, коли проща проходить через наше село, настає благодатна мить радості від спілкування. Переживаю, бо відгукнутися так, якби ми хотіли, на превеликий жаль, нам не дозволяють матеріальні проблеми. Тож наші парафіяни ставляться до події з певним побоюванням, що можемо кожному не вгодити. Однак приймаємо прочан не стільки хлібом-сіллю, як серцем та душею».
   Така щира постава є взірцем доброго священства – переконаний координатор духовної мандрівки, ієрм. Юстин Бойко. За словами священика, цьогорічна ювілейна хода організаційно найважча. Адже триденний шлях передбачає потребу розташувати паломників на нічний спочинок. Тож забезпечити для цього адміністративні приміщення досить складно.
   «Прощі можна організувати навіть на 10 тисяч народу, але чи села це витримають? Прикрий факт – с. Чижиків (Пустомитівський р-н, Львівщина). Саме його ще 1999 року організатори вибрали як одне з сіл паломництва тільки для того, щоб примирити сільських мешканців – православних Київського патріархату та греко-католиків. Робили колосальні зусилля – проводили реколекції, зверталися із запрошеннями до місцевих душпастирів про спільну участь в Богослужінні. Однак порозумітися не вдається.
   Найбільше мене шокує те, що нам роками не дозволяють зупинитися в Чижиківській середній школі. Причина – протести вчителів, які належать до різних конфесій. Дивує те, що саме заклад, в якому виховують молоде покоління, через пропаганду й міжконфесійні непорозуміння, стає центром ворожнечі та поділу. Відчувається духовний контраст з християнською віротерпимістю парафіян села Миколаїв. Тут зовсім інший дух. І це передовсім залежить від постави священика» - твердить організатор 20-ї ювілейної прощі Львів-Унів, ієрм. Юстин Бойко.

Маріанна Кузан

Джерело: Львівська Архиєпархія
Фото: Василь Пишкович

«Кожна людина має відзначатися жертовністю», - єрм. Юстин Бойко, керівник пішої прощі Львів-Унів

 Цього року піша серпнева трьохдневна проща Львів-Унів святкує свій двадцятирічний ювілей. З цієї нагоди її незмінний керівник, єрм. Юстин Бойко, монах Студійського уставу, поділився спогадами та думками.

1314650945_ierm.Justyn.jpg

   - Як виникла ідея прощі?
   - Ідея цієї прощі зародилася на початках незалежності України у 1991 році. Ініціаторм був владика Йосиф (Мілян), сьогодні єпископ-помічник Київський, тоді о. Йосиф Мілян, котрий на той час виконував обов’язки настоятеля Унівського монастиря Студійського уставу у Львові. Саме він з Марійською дружиною на світанку незалежності, коли ми планували перейняти цей монастир, відновив прощі до Святоуспенської Унівської лаври після багатьох років тоталітарного режиму. Ці прощі існували і до цього часу, вони, однак, мали інший характер. Згідно з переказами монахів, прощі мали релігійно-комерційний характер. Релігійний виявлявся у тому, що люди ішли пішки здалека, присвячуючи свій час, жертвуючи його в якомусь особистому наміренні. В Уневі завершували своє паломництво сповіддю і молитвою. Однак завданням монахів-студитів було також відновити українське село, допомогти українському селянинові збути свою продукцію. Тому напередодні свята Успення Пресвятої Богородиці і тиждень перед тим відбувалися ярмарки, де можна було побачити багато цікавих витворів мистецтва, з іншого боку, спробувати жіночу випічку, чи побачити те, що роблять ковалі тут, на місці. Це був прототип Сорочинського ярмарку сьогодні.

   - Який зміст носить проща сьогодні?
   - На даний час проща до Святоуспенської Унівської лаври, яка була відновлена у 1991 році, має суто духовно-релігійний зміст. Ми вирушаємо з храму святого Архистратига Михаїла у Львові і три дні йдемо в Унів.

   - Якою є тема прощі цього року?
   - Цьогорічна тема: «Слово Боже в житті людини». Вона є відповіддю, з нашого боку, на заклик Синоду єпископів УГКЦ про те, щоби 2011р. у рамках приготування до святкування ювілею 1025-ліття хрещення Руси-України присвятити саме темі «Керигми», проповідуванню Божого Слова. Ми, однак, намагалися охопити трохи ширший аспект. Для того щоби могти проповідувати Боже Слово, християнин, передусім, повинен його зрозуміти, навчитися його слухати. Тому ми роздумуємо над тим, що таке Слово Боже і як ми маємо його сприймати. Цей аспект розвивали наші духівники та вищезгадані запрошені особи на дев’ятьох зупинках, які у нас були. А також тридцять координаторів розвивали цю тему у групах.

   - Яка програма паломництва?
   - Це духовно-молитовна програма. Ми запрошуємо різних відомих постатей серед духовенства, а також серед мирян, котрі в місцях, де ми зупиняємося на молитву, переважно у храмах, промовляють до нас на певну тему, яку ми обираємо заздалегідь. Опісля над цією темою роздумують координатори в групах, а також духівники у сповідях та духовних розмовах намагаються прив’язати до цієї теми. Відтак прочанин завершує своє паломництво духовно приготовленим до того, щоби з’єднатися з Господом, прийнявши святі таїнства.

   - Чи відбувається якась попередня праця з провідниками прощі та її відповідальними?
   - Керівниками груп є переважно студенти Львівської духовної семінарії, а також студенти УКУ, чи вишколені миряни. Ми вишколюємо керівників груп заздалегідь. Вони проходять певну формацію. Можна сказати, що у нас є координатори, котрі проводять прощі вже не один рік і мають досвід. Хочемо створити таку немовби стабільну команду, бо це має ефект: люди діляться досвідом один з одним.
   Цікавим є факт, що проща стала немовби таким форумом, де молоді люди, семінаристи, миряни, мають можливість утвердитись у виборі свого покликання, або роздумати над ним. Семінаристи, наприклад, тут можуть познайомитись із дівчиною, котра жила б відповідними християнськими вартостями, властивими дружині священика. Дуже багато студентів духовних семінарій своїх дружин віднайшли саме на цій прощі. Інші семінаристи приглядаються монашому життю. Думаю, що ця проща допомагає їхньому духовному розвитку.

   - Розкажіть дещо про організацію, адже зорганізувати таку велику кількість людей, навіть якщо і на три дні, – нелегко?
   - Щороку моїм особистим старанням є те, щоби проща була добре зорганізована з духовного і адміністративного боку. Щодо духовного, то важливим є належна духовна програма, а щодо адміністративного, то ми стараємося попередньо приготувати села, які будуть нас приймати. Для цього треба зустрітись з головами сільських рад, депутатами, парохами, парохіянами, часом провести попередні місії, щоби люди прийняли прочан з такої людської точки зору: помитися, чи щось перекусити. Ми також не беремо членських внесків на цю прощу. Завдячую організацію прощі малим підприємцям, котрі постійно підтримують нас в її організації, завдяки чому оминаємо членський внесок прочанина. Можливо, з часом ми його відновимо, але, на мою думку, наше суспільство ще не є готовим до того, щоби вкладати ці внески, позаяк коли іде мова про гроші, то, відповідно, можуть виникати непорозуміння. Для того щоби уникнути цього, звертаюся до людей, котрим довіряю, котрі жертвують свої кошти, щоби інші мали можливість пройти прощу. Також частина коштів – це людські пожертви на храм Архистратига Михаїла у Львові.
   У нас також існує «прочанський тил», окрема технічна група забезпечення. Вона нараховує близько 15 чоловік. Її завданням є перевозити речі з нічлігу на місце наступного нічлігу. На наступний день ці речі знову збирають, перевозять. Також у їхні обов’язки входить підготовка та ознайомлення із селом, в яке входимо: з’ясовувати, де розташований храм, де є криниця, щоб помитися, де відбуватиметься харчування, якою буде схема харчування, розселення на нічліг. Це є титанічна праця, яку наші паломники виконують досить сумлінно.

   - Розкажіть про цікаві моменти, які, можливо, були на цьогорічній прощі.
   Мене вражає присутність юнацької молоді, такої, котра навчається ще у школі, або завершує це навчання. Бачу, що ті діти не йдуть тільки з якоїсь цікавості, їм, можливо, не вистачає духовної атмосфери. Це мене, як керівника прощі, вражає. Друге це те, що на прощу йдуть не завжди люди, котрі є близькими до Церкви, воцерковленими. Ідуть такі, котрі прийшли вперше на прощу, чи то прочитавши якусь інформацію і бажаючи довідатися, що це таке, чи то почувши від свого приятеля. Дійшовши до Унева бачу, що ця людина часом вперше приступає до сповіді. Це не може не тішити.
   Найбільш оригінальною цього року була ситуація з коментуванням Слова Божого у групі для дітей. На три дні ми маємо приготовані біблійні читання. Наперед вибраний фрагмент, який координатор зачитує, пояснює. Відтак кожен ділиться, що до нього промовив Бог через ці слова. Так як діти пояснювали притчі Христові про Царство Небесне - я ще ніколи не чув від жодних богословів. Ці інтерпретації були настільки щирими і простими, що, здається, Господь промовляв їхніми устами.

   - Чому, на вашу думку, одні люди обирають щире «Господи помилуй» у стінах храму, а інші жертвують час і зусилля, звершуючи піше паломництво?
   - Є різні форми посвяти себе Богові. До посвяти нас заохочує щоденно Літургія словами «все життя наше Христу Богові віддаймо». Є певна категорія людей, котрі саме в такий бачать посвяту свого життя Богові – пройти прощею. Не закликаю усіх ходити прощею, але йдеться про те, щоби кожна людина відзначалася жертовністю, позаяк жертовність є рідною сестрою любові. Без неї неможливо збудувати ні сім’ї, ні доброго монашества, ні священства, навіть народу. А на прощі це можна виразити і тілесно, і духовно.

Розмовляла Іванна Рижан

Джерело: Католицький оглядач
Фото: Василь Пишкович

bottom of page