top of page
Монастир Студійського Уставу
св. пророка Іллі у Яремчі

   До 1935 року монаше життя на Гуцульщині не було розвинуте. Митрополит Андрей та ігумен Климентій Шептицькі прагнули оживити дух релігійності в мешканців мальовничих Карпат. Подружжя Кукурудзів радо надало для користування монахам два будинки та гарне поле в Дорі. Наприкінці серпня 1935 року у Дорівській обителі, яку віддали під покров св. пророка Іллі та св. Йоана Хрестителя, замешкало троє ченців зі Свято-Успенської Унівської Лаври. А у 1936 році в цьому монастирі проживало вже сім ченців.

DSC05191.JPG

   У 1937 році, коли настоятелем студійської обителі був єромонах Вартоломей, у Дорі розпочали будівництво монастирського храму. Доручили цю важливу справу майстру Іванові Яворському із с. Заріччя, а завершили храм у 1938 р. під керівництвом майстра Петра Григорчука з с. Жаб’є.
Гуцули горнулися до монахів: усім подобався тихий, спокійний монаший спів, гли­бокі та мудрі науки, проповіді, любов і взаємодопомога, яка панувала між братами. Задум митрополита Андрея полягав у тому, щоб, окрім духовної опіки, ченці також при­чинялися до культурно-освітньої діяльності. Монахи зорганізували ремісничу школу, в якій навчали хлопців кравецтва, шевства та столярської справи.
   Коли у страшному 1946 р. влада прогнала ченців із монастиря, родина Клим’юків з Яремча виявила неабияку відвагу і прийняла до свого дому спочатку схимонаха Порфирія Чучмана, а він пізніше згуртував тут і інших ченців. Так знову відновилася чернеча родина, на чолі якої став єрм. Мирон Деренюк. Упродовж 11 років монахи проживали в двох невеликих кімнатках, працюючи та ревно зберігаючи церковне Правило. У 1955 році з великими труднощами вони отримали місце під забудову, а у 1957 році переселилися до нової хати поруч з колишнім монастирем. Це було для них надзвичайним Божим даром, бо погляд на монастирський храм скріплював у дусі і давав надію на краще майбуття.
   Двічі комуністи намагалися розібрати монастирський храм – чудовий зразок гуцульської архітектури – та лише привозили на церковне обійстя робітників, вони відразу втікали. “Могутні пророки Божі святий Ілля та святий Іван Хреститель не дозволять аби святиню і монастир сплюндрували варварські руки” – пророчо промовив тоді брат Порфирій.
   Незважаючи на переслідування, двері студійської обителі в Дорі завжди були відчинені для всіх. Кілька разів представники міліції попереджували монахів, щоби ті не приймали людей, але вірних приходило до монастиря все більше й більше. Чотири рази влада разом з міліцією та КДБ конфісковувала церковні речі та книги, а штрафів та погроз не перелічити, але жодним способом не вдалося перешкодити ченцям здійснювати своє служіння. У липні 1966 р. владика Іван Слезюк висвятив брати Порфирія на диякона і священика. Однак священиче служіння молодого ченця перервалося ув’язненнями, спочатку  на два роки у м. Кременчузі, а опісля у Хмельницькій області. 
   Після смерті єрм. Мирона у 1976 р. єрм. Порфирій стає настоятелем Дорівської обителі.
   1989 рік приніс із собою початок відродження нашої Церкви. До Дори дійшла вістка, що незабаром монахам повернуть ключі від монастирської церкви. Село неначе ожило. Всі загомоніли і чекали того дня, коли зможуть свобідно молитися у храмі. Коли відчинилися церковні двері, о. Порфирій упав хрес­том і голосно заридав, лежачи на порозі, при вході до храму.  Господь довершив чудо! Те, що кілька років тому видавалося тільки мрією, здійсни­лося на наших очах. 28 січня 1990 року, після кількадесятилітньої перерви, вперше у церкві святого пророка Іллі єпископ Юліян Вороновський відслужив Святу Літургію. Майже вся монаша родина Студійського уставу з’їхалася на це врочисте свято. Відтоді розпочалася нова епоха в житті Дорівського монастиря. Влада повернула ченцям частину землі і будинок. Сьогодні в монастирі не змовкає молитва, особливо ж багато прочан приїжджає сюди щороку на празник св. пророка Іллі.

bottom of page